ШУМІТИ

ШУМІ́ТИ¹, млю́, ми́ш; мн. шумля́ть; недок.

1. Видавати, утворювати шум (див. шум¹ 1).

Шуміли верби... рвались листя; Гули вітри попід мостом... (Л. Боровиковський);

Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (П. Грабовський);

Шумлять там шовкові убрання (Леся Українка);

Нічка осіння, похмура; Вітер по лісі шумить (А. Кримський);

Коли вони добігли до перших хат, тепла благодійна злива шуміла навколо (З. Тулуб);

Земля, обсипаючись, глухо шумить (М. Бажан);

На столі, як і раніше, весело шумів самовар (А. Шиян);

Свистять, шумлять, гудуть машини Уздовж бетонного шосе (Л. Дмитерко);

Народ поволі стягався .. Майдан виповнявся і починав шуміти (М. Коцюбинський);

От і каже якось мама: – Діти, ви ж сьогодні не пустуйте, не шуміте (Н. Забіла);

За вікнами готелю шумів і переливався вечірнім сяйвом старовинний Львів (М. Стельмах);

// чим, об що. Створювати шум.

Рано починається робочий день на селі. Ще не встало сонце, .. а вже шумить веретеном безсонна молодиця (Г. Хоткевич);

Всім було байдуже, як улицею, шумлячи шовками, пройшла якась пані (С. Васильченко);

Ми мріяли, коли виросте струнка красива тополя, як вона шумітиме густим листям (О. Донченко).

2. перен. Проходити жваво, бурхливо (про життя, молодість і т. ін.).

Буйна молодість, що про неї в старші роки стільки згадується, шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде);

Од верстата тіні бродять на стіні... Шумить життя (В. Сосюра);

Життя кудись іде. Життя шумить і грає. Немов напровесні пливе поток [потік] бурливий (М. Рильський).

3. перен., розм. Багато, голосно, збуджено говорити, жваво обговорювати що-небудь.

Робітники ще довго шуміли. У хаті ставала щораз більша задуха від людських тіл, диму й одягу, пересяклої вогким повітрям ранньої весни (Н. Кобринська);

Шумить громада. Голоси поволі хрипли (А. Головко);

Вранці всі курси шуміли морем балачок. Вночі хтось ограбував льох під будинком (І. Кириленко);

– Досі тільки й шуміли скрізь: Маркушевський – геній, Маркушевський підняв факультет, Маркушевський дає найвищі показники в університеті. А тут вискакуєш ти і трах його по кумполу: не зазнавайся! (Ю. Бедзик).

4. перен., розм. Швидко пересуватися, мчати.

Де ж то гість забаривсь? Глянуть – степ закуривсь: Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський);

Як жовті лисиці-красуні, проміння упало по полю. Орда відступала на південь, шуміла півколом крутим (А. Малишко).

◇ Дзвени́ть (дзво́нить, шуми́ть і т. ін.) / задзвені́ло (задзвони́ло, зашумі́ло і т. ін.) у ву́хах (у голові́) див. дзвені́ти;

(1) Шуми́ть у голові́ в кого, кому – хто-небудь відчуває важкість, біль в голові, викликані утомою, хворобою, сп'янінням і т. ін.

Настя стоїть, на всіх, на все дивиться та шепче: – Я вже сьогодні випила, – шумить мені в голові... (Марко Вовчок);

У голові шумить йому, в вухах дзвенить, в очах поночі (А. Тесленко);

Зразу ж страшенно захотілося спати .. Повіки злипалися, в голові шуміло (Ю. Смолич).

ШУМІ́ТИ², і́є, недок.

Те саме, що шумува́ти¹; пінитися.

Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс, бризкала ніби туманом, в котрому неначе грали в хрещика маленькі веселки (І. Нечуй-Левицький);

– Тут тобі бенкет безперестанку, день у день, кумпанія гарна, вино аж шумить-ллється, карти, розкоші всякі... (М. Коцюбинський);

Вино кипуче Іще шумить серед стола; Вечірня налягає мла... (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).

ВИРУВА́ТИ (протікати, виявлятися на повну силу), БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, ШУМУВА́ТИ. Страшно ввійти в розбите, зруйноване місто.., де так недавно вирувало і квітувало прекрасне життя (Ю. Смолич); За вікном буяла рання весна (М. Чабанівський); В аеропорту кипіло життя й серед ночі (Л. Дмитерко); Буйна молодість.. шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде); З тобою для мене, Маріє, шумує життя золоте (В. Сосюра).

ПІ́НИТИСЯ (утворювати піну; вкриватися піною), ПІ́НИТИ рідше, ШУМУВА́ТИ, ШУМІ́ТИ, ГРА́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ (перев. про шипучі напої); ЛЮСУВА́ТИ діал. (перев. про вапно). Вода з ринв, пінячись, весело гуркоче (О. Гончар); Річка все пінила і пінила (Я. Качура); Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (В. Кучер); Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс (І. Нечуй-Левицький); Свахи співають похвалу пива: Ой хміль в бочці грає, Білу піну пускає (І. Франко); В суліях іскряться пахучі меди. У бочці — З Нової Баварії пиво... (І. Нехода); На вапну налили води, то вона люсує (Словник Б. Грінченка).

ВИРУВА́ТИ (про багатьох людей — бурхливо рухатися великою масою, виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками тощо), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ рідше, БУРУВА́ТИ рідше. Дедалі дужче вирував натовп (І. Кириленко); Громада гомоніла, клекотіла, чулися жарти, регіт (Панас Мирний); Кількасотусна юрма шумить, як злива улітку (М. Коцюбинський); Навколо буяла юрба (З. Тулуб); Архієпископ підняв хрест, але людське море бурувало, кипіло (А. Хижняк).

I. ШУМІ́ТИ (видавати, утворювати шум), ШУМУВА́ТИ рідше, ГОМОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ. Це була звичайна липа. Старезна, дуплиста й порохнява липа. І це вона заставила зеленою короною небо й шуміла (І. Багряний); Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах (М. Хвильовий); Тиша. Тільки чути, як десь за стіною схлипує піаніно, а за вікном гомонить місто (Ю. Мушкетик); Поліський ліс, як спів Бояна, Рокоче гнівно, войовниче (В. Мордань). — Пор. I. 1. шум.

I

вишумовувати, вуркати (про вогонь), диркати, дирчати, лопотати, лопотіти, піддиркувати, підскрипувати, підшемерхувати, повуркувати, подиркувати, поскрипувати, пошаркувати, сичати, скрипіти, човгати, човготати, човготіти, шамкотати, шамкотіти, шамотати, шамотіти, шамрати, шамрити, шамротати, шамротіти, шамтіти, шаркати, шаркотати, шаркотіти, шарудіти, шваркати, шваркотати, шваркотіти, шелепати, шелепотати, шелепотіти, шелестіти, шемерхати, шемрати, шемріти, шерехтіти, шерхати, шерхотати, шерхотіти, шипіти, ширхати, ширхотати, ширхотіти, шиширхати, шкварчати, шкрябати, шкряботати, шкряботіти, шморгати, шолопати, шорхати, шорхотати, шорхотіти, шульпотати, шульпотіти, шумотіти, шумувати, шурстіти, шурхати, шурхотати, шурхотіти, шушукати

Фразеологічні синоніми: здіймати шум; піднімати шум; скрипіти, як немазане колесо; скрипіти, як немазані ворота; шелестіти, як миша трухою; шуміти, як море; шуміти, як осика на вітрі

Звуконаслідування: човг, човги-човги, чирги-чирги, шарг, шелеп, шелесь, шиширх, шкреб, шкряб, шморг, шурх, шу-шу-шу

II

див. бігти; вирувати; лити

ШУМІТИ – ШУМУВАТИ

Шуміти¹, -млю, -миш. Видавати глухі звуки, шум. Стоїть гора високая, Зелений гай шумить (Л.Глібов); Ліс шумів, стогнав (В.Стефаник); А вода все клекотіла, все плюскала та шуміла (Б.Грінченко).

Шуміти². Те саме, що шумувати.

Шумувати, -ує. Переважно покриватися піною, пінитися, вирувати; переносно – бурхливо виявлятися, протікати. Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (В.Кучер); Шумує в кухликах вино (П.Грабовський); На заході понад лісом шумує ярмарок (С.Васильченко); Шумує в потоках весна... (Л.Первомайський).

Галасувати, галасати, вигаласувати, вигаласати, загаласувти, загаласати, погаласувти, погаласати, гоготіти, вигоготіти, зігоготіти, погоготіти, гомоніти, вигомоніти, загомоніти, нагомоніти, перегомоніти, погомоніти, прогомоніти, гаморити, загоморити, нагоморити, погоморити, горлати, вигорлати, загорлати, нагорлати, погорлати, прогорлати, галабурдити, зігалабурджувати, зігалабурдити, нагалабурджувати, нагалабурдити, погалабурджувати, погалабурдити, гармідерити, зігармідерювати, зігармідерити, нагармідерювати, нагармідерити, погармідерювати, погармідерити, ґвалтувати, зігвалтовувати, зігвалтувати, нагвалтовувати, наґвалтувати, погвалтовувати, поґвалтувати, лолотіти, зілолочувати, зілолотіти, налолочувати, налолотіти, пололочувати, полопотіти, див. вопіяти, грохати, колотити, трахати