СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док.: поскребти́ (пошкребти́), скребну́ти (шкребну́ти), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. Одна (собака), добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Г. Епік).
СКРЕБТИ́СЯ (ШКРЕБТИ́СЯ) (дряпаючи по чому-небудь або зачіпляючи щось, створювати шум), ШКРЯ́БАТИСЯ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил. — Док.: поскребти́ся (пошкребти́ся), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. В кишенях він завжди носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали, шелестіли, скреблися в коробочках (О. Донченко); В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан).
УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́) (бігом або швидкою ходою віддалитися, уникаючи якоїсь небезпеки, переслідування і т. ін.; поспішно виїхати на чомусь звідки-небудь з тією ж метою), ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ НАВТІКАЧА (НАВТІ́КИ) (НАВТЬО́КИ) розм., НАКИВА́ТИ перев. із сл. п'ятами, розм., ЗАКИВА́ТИ П'Я́ТАМИ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ підсил. розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) розм., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) підсил. розм., ДМУХНУ́ТИ розм., МАЙНУ́ТИ розм., ШУРНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ШКРЯБОНУ́ТИ підсил. розм., ЛОПОНУ́ТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДА́ТИ ДРА́ЛА (ЗАДА́ТИ ДРАПАКА́) підсил. фам. Утік чи не втік, а побігти можна (прислів'я); Прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусіли до Переяслава втікати (П. Куліш); Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський); Хто (з ворогів) не впав додолу, кинувсь навтікача, скільки було сили. Вже козакам не було з ким і битись (І. Нечуй-Левицький); Час утекти ще був. Плигнути через паркан назад у бузинник і прожогом накивати додому (Ю. Смолич); — Ви за це мені насидитесь у холодній, — кричав Чапля і хотів уже цапнути мене першого, але я встиг відскочити й дременути навтіки (П. Панч); — Невідомі почали дивитися на ріг, де шлях повертав до заводу. І через секунду чкурнули в пітьму (Ю. Шовкопляс); — У волості скажи, кому слід, щоб цього баламуту мотузками скрутили, бо він обов'язково дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура); — Вдарила така страшна тривога, Що я.. дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Яблуня, під якою стояв Павло, вже не закривала його від дощу, і він майнув під клуню (М. Томчаній); — Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати.. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості (Григорій Тютюнник); Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, ..скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко); Лопоне він од мене (Словник Б. Грінченка); Злякавсь Хома.., як дризне, так тілько й бачили Хому (Словник Б. Грінченка); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Грицько Григоренко). — Пор. 1. тіка́ти.
ШКРЯБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., кого, що, розм.
Підсил. до шкрябну́ти.
Ялиця ледве помітно увігнулася під нею .. Сухі віти, що торкались того краю, мов пазурі, шкрябонули по глині (І. Муратов);
– Шкрябонув я ото документальну повість (Ю. Мушкетик);
[Казидорога:] Писар п'яний був, скочив, схопив гачок залізний від кухні та як не шкрябоне мене по голім тілі, аж я звився з болю (І. Франко).
-ну, -неш, док., однокр., перех. і неперех., розм.
Підсил. до шкрябнути.
шкрябону́ти
[шкр'абоунутие]
-ну, -бонеш, -бонеимо, -бонеите; нак. -бони, -н'іт'