ХЛЮПОТІТИСЯ

ХЛЮ́ПАТИ (про воду та іншу рідину — рухаючись, утворювати плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИСЯ, ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЕСКА́ТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮЩА́ТИ, БИ́ТИ підсил., БИ́ТИСЯ підсил., ХЛЮПОТА́ТИ (ХЛЮПОТІ́ТИ) підсил., ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ШУЛЬПОТІ́ТИ діал., ХЛЮ́СКАТИ діал. — Док.: хлю́пну́ти, хлю́пнутися, плесну́ти, плесну́тися, плю́снути, плю́снутися, хлю́снути. Поряд ласкаво і лагідно хлюпає море (Д. Ткач); Під ногами тихо, воркітливо хлюпались ніжні хвилі річки (Ю. Збанацький); З морським капітаном ми (комбайнери) схожі по силі: Обидва долаєм негоди в путі. Обом нам до ніг б'ються-плескають хвилі — Йому голубі, А мені золоті (С. Олійник); В балці голубливо плескався сріблястий струмок (Я. Качура); Десь близько, ніби сріблястий дзвіночок, плескотів потік (С. Скляренко); Працювали, розмовляли, метушились робітники, плюскала вода, бухтіла парова машина (Б. Грінченко); Дрібна хвиля плюскалась об берег і гасла на піску (С. Журахович); Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Н. Забіла); Вода б'є в скелю; Сталь біжить по жолобу, як вода, і хлюпоче, і грає, падаючи в глибокий ківш (В. Собко); З хмар безперестанно дощ хлюпотів (Я. Щоголів); Дніпрові хвилі хлюпочуться у мене біля ніг (О. Довженко); Хвиля радісно плюскоче та ластиться до човна (І. Франко); Сірий надокучливий дощ плюскотів за вікнами (І. Цюпа); Води Німана плюскочуться блакитні (М. Рильський); Море легенько хвилювалось, тонісінькі хвильки плюскотілись біля берега (Ю. Збанацький); Гурт диких качок.. шульпотіли плескатими носами в куширях (Григорій Тютюнник); Дощ хлюскав у віконницю (Панас Мирний).

ХЛЮ́ПАТИСЯ (обливати, оббризкувати себе або один одного водою; рухатися, бризкатися в воді, утворюючи плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИ рідше, ПЛЕ́СКАТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮ́СКАТИ, ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ХЛЮПОСТА́ТИСЯ підсил. розм., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПОЛОСКА́ТИСЯ розм., ХЛЮ́СКАТИСЯ діал. — Здорово ж тобі таланить, Миколо, — хлюпаючись біля умивальника, каже Брага-бульдозерист (О. Гончар); Знай хлюпа і плюска, Мов у калюжі гуска! (П. Гулак-Артемовський); Дельфіни плескались, збивали на чорній воді гейзери світла (Леся Українка); Вода, хоч купатись іще не можна було, тягла так до себе, що весь час плюскалися в ній руками (Ірина Вільде); Біля яру щось хлюпоталося у воді. — То, мабуть, баришні купаються, — каже Іван (Панас Мирний); Курбала довго вовтузився на кухні.., потім хлюпотівся у тазі з водою, пирскаючи ротом (О. Досвітній); Зняв (Отава) піжамну куртку, відкрутив кран, довго хлюпостався під холодним струменем води (П. Загребельний); Дощ лив густо, сильно.. Посеред вулиці хлопчики, високо закотивши довгі штанці, підстрибували. А поруч плюскоталися гуси (П. Автомонов); Та мої товариші за той час.. Сорочки та гачі поскидали І з веселим криком та сміхами Плюскотали вже у срібних хвилях (І. Франко); Вона (риба) плюскотіла, рябила поверхнею моря (М. Трублаїні); З купальні стрибає у воду Наталя, бовтається, плаває, полощеться (С. Васильченко); Вони у воді хлюскались та били ногами (І. Франко). — Пор. 1. бо́втатися.

хлюпоті́тися

[хл'упо^ут’іти^ес'а]

-по^учус'а, -потис':а, -потиц':а, -поти^емос'а, -поти^етес'а, -пот'ац':а; нак. -потис'а, -по^ут'іц':а

ХЛЮПОТІ́ТИСЯ див. хлюпота́тися.