ТОЛО́КА́, ло́ки́, ж., розм.
1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування).
[Трохим (до косарів):] Спасибі вам, добрі люди, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (М. Кропивницький);
В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги – толока (з наук. літ.);
// Люди, скликані для такої роботи.
Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім'єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (М. Стельмах);
// перен. Про скупчення людей, які щось роблять.
Всюди кипіла праця .. – Що це у вас така толока нині? – не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (П. Козланюк).
2. у знач. присл. толоко́ю. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування).
Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толоко́ю Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати) (Т. Шевченко);
Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що непремінно [неодмінно] вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже – ні, тілько любив він толокою робити в кумпанії (Грицько Григоренко);
– Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, – “толокою”, тобто всі сусіди, разом (А. Головко).
ТОЛО́КА, о́ки, ж.
1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби.
Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (з народної пісні);
От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Л. Глібов);
По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (І. Франко);
Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (І. Нечуй-Левицький);
Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (М. Чабанівський).
2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти.
По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (з народної пісні);
Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (з народної пісні).
◇ (1) Як решети́лівська толо́ка, зі сл. розсі́стися, зневажл. – дуже широко, розкішно.
Розсілася, як решетилівська толока (прислів'я).
ПАСОВИ́ЩЕ (місце, де пасеться худоба, птиця), ПАСОВИ́СЬКО, ВИ́ПАС, ЦА́РИНА, ПА́ША, ПАСТІВНИ́К розм., ПО́ПА́С розм., ПОПА́СИЩЕ розм., ПА́СТІВЕНЬ (ПА́СТОВЕНЬ) діал., ПАШНЯ́ діал., ПАСТЬБА́ рідше; ВИ́ГІН (поблизу села); ТОЛО́КА (залишене під пар поле, що використовується для пасіння). Коли починалася весна, ми, сільські хлопчики, залишали книжки і продовжували вже іншу "науку" на пасовищі біля отари і череди (І. Цюпа); З пасовиська спускається колгоспна череда (Остап Вишня); Кожній отарі відвели окремий випас, окремих чабанів і доярок (З. Тулуб); На світанні.. пастухи виганяли худобу на царини (О. Гончар); Молодиці гнали своїх корів на пашу (Ю. Мокрієв); Вулицею пройшла на пастівник череда (О. Донченко); За селом на попасі сидить свинопас (Л. Первомайський); Оце коло хутора і попасище моє (Словник Б. Грінченка); На пастівні, у вільшині, що підступала до самісінького подвір'я, не вгавали соловейки (М. Олійник); Дарка.. чкурнула від матері поза городдям на пастовень (Леся Українка); Череду вже з пашні женуть (Марко Вовчок); Підходять до мене селяни.. і заявляють, що коняка це в мене — начебто чумакова, яку вкупі з іншими шістьма в цю ніч було в них заведено з пастьби (А. Головко); За економією слався до кінця села широкий вигін, де весною і влітку пастушки пасли ягнята (І. Нечуй-Левицький); З весни випасали ми корів на толоці (О. Левада).
-и, ж.
1) Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби.
2) діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти.
II тол`ок`а-локи, ж., розм.
1) Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування). || Люди, скликані для такої роботи. || перен. Про скупчення людей, які щось роблять.
2) у знач. присл. толокою. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування).
способ восстановления плодородия почвы, практиковавшийся ранее в юж. полосе Союза. Пахотная земля (пар и жнивье) использовалась под выпас, преследующий и задачу удобрения участка экскрементами пасущихся жив. Т. сильно засорялась сорняками. Ныне этот прием практикуется в р-нах развитого овцеводства, с тем изменением, что пастбища разбиваются на загоны, стравливаются поочередно, экскременты разравниваются и сорняки уничтожаются.
Тимчасова гуртова доброчинна допомога односельцям при виконанні нагальних і трудомістких робіт (будування хати, різноманітні домашні, польові роботи) в українців; т. відбувалася в святковому настрої, з піснями, жартами; господар на знак вдячності щедро пригощав усіх учасників (толочан), запрошував музик для співів і танців.
Толо́ка:
— в розумінні роботи гуртом для когось, не за плату (а за частування) [II]
— парове поле, угіддя, виділене для випасу худоби; старовинна форма трудової взаємодопомоги односельців [44-1]