БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., рел.-церк.
Істинне шанування Бога, прийняття Божих істин і виконання заповідей; побожність, набожність.
Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, – почав отець Ісакій (І. Нечуй-Левицький);
Втілений взірець благочестя і працелюбності, ігумен Іов Залізо високо підніс моральний, патріотичний та релігійний авторитет Почаївського монастиря (із журн.).
ПРАВОСЛА́В'Я (православна віра), СХИ́ЗМА церк., БЛАГОЧЕ́СТЯ церк., заст. Староста хоч був, як і його співгромадяни, противником православ'я, але все-таки належав до тих заможніших та практичніших господарів, котрі вважали ліпшим бодай про око придержуватися православ'я (І. Франко); — Нас обох ненавидять (хлопи) через те, що ми одступились од схизми (І. Нечуй-Левицький); От у Тройці благочестя, а у нас унія (Словник Б. Грінченка).
-я, с., книжн., заст.
1) Додержання приписів релігії; побожність, набожність.
2) Православна віра, православ'я.
Благоче́стя, -стя, -стю, -стям
Piety, devotion