по бе́режку и по бережку́ (идти, бродить и т. п.)
Ходит девушка по бе́режку грустна,
Ткет ей саван нежнопенная волна.
С. А. Есенин, «Зашумели над затоном тростники…»
Вот поброжу по бережку́
и стану ветерком опять.
Что человеку я скажу?
Скажу, что нечего сказать.
А. А. Вознесенский, Не скажи
БЕРЕЖО́К, жка́, ч.
1. Зменш. до бе́рег 1, 3, 4.
Тече річка бережками, Тече річка лугом (з народної пісні);
Пальці руки знову побігли по бережку простирадла (Ю. Смолич);
В таборі все, було, трусяться над кожним із нас, море при самім бережку обгородили (О. Гончар);
Арсен стьобнув коня і риссю помчав уперед, до зеленого бережка (В. Малик).
2. перев. мн., рідко. Поля (у рукописі, книжці і т. ін.).
Письменник ще довго писав на бережках. На бережки він потратив [витратив] багато більше атраменту, як на розділ (М. Хвильовий);
Примітки нерідко виносяться на бережки сторінок (з газ.).
-жка.
Зменш. до берег.
Бережо́к, -ріжка́, -ріжко́ві, на -ріжку́; беріжки́, -ріжкі́в