СТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. стих і сти́хнув, ла, ло; док.
1. Переставати звучати, лунати, чутися (про звук, шум і т. ін.); затихати.
Помалу спільний гомін стихає (Леся Українка);
Час артилерійської підготовки кінчився, і пекельний гуркіт поволі стихав (О. Гончар);
Трохи згодом надворі все стихло: собака поскавучала та й замовкла (М. Коцюбинський);
Прапорщик махнув рукою, спинився оркестр, стихло “ура” (О. Корнійчук);
// безос.
Тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко).
2. Переставати говорити, співати, кричати, припиняти розмову, спів, крик; замовкати.
Серед зойку тюремної юрми Лазар раптом стихав і слухав тільки себе (М. Коцюбинський);
Косар .. так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (М. Стельмах);
– Оце вірші! – не переставав дивуватись тихенький панич. Потім зразу стих, змовк (С. Васильченко);
Господарі стихли й благоговійно скинули смушкові шапки (О. Ковінька);
* Образно. Слава їх [героїв] не стихне, не засне (П. Воронько);
// Переставати видавати або утворювати звуки (про механізм, інструмент і т. ін.).
Рояль дав акорд і стих (Панас Мирний);
Прядки обидві стихли, й мати вже сіяла борошно на лаві на галушки, а Христя поросяті готувала (А. Головко);
Стихли трамваї давно (В. Сосюра);
// Переставати стріляти.
Стихли гармати на полях великої битви, і солдати .. стали до молота і плуга (з газ.);
// перен. Переставати виявляти ознаки життя.
Спочила вже, награвшися, дітвора, .. не гомонять потомлені люди, стихає село,. (Марко Вовчок);
Заходила ніч. Містечко стихло (М. Чабанівський).
3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи).
Вітер, стихаючи, жалібно гуде між дротами (А. Хижняк);
Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба (М. Коцюбинський);
Уранці хуртовина стихла, і до Софії прийшов дід Калина (О. Донченко);
Надворі вже стихла метелиця, але небо ще не очистилось (М. Стельмах);
// безос.
Надвечір стихло. Дніпро поголубів (С. Журахович);
// Зменшуватися в дії, в силі вияву і т. ін.
Пошесть на людей почала стихати (Панас Мирний);
І вдень і вночі не стихає двобій... (І. Нехода);
Знадвору грюкнув хтось у вікно. Робота стихла (Мирослав Ірчан);
Коли з-за Карпат піхота поверталася, стихнув бій, в Бориславі нові долота в пісковик заганяв свердлій (М. Рудь);
// Ставати менш відчутним (про біль, почуття і т. ін.); угамовуватися.
Що за розкіш .. серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу (Панас Мирний);
У сні лише мій біль стихає (О. Олесь);
В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні (П. Грабовський);
// розм. Утрачати блиск, жвавість (про очі); згасати.
Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах, та зразу і стихли (Панас Мирний).
4. Переставати сердитися; заспокоюватися, утихомирюватися.
Отець Андрій підняв руку та йому: – Бушувати в моїй хаті не годиться .. – Той і стихнув зразу (Марко Вовчок);
– Годі! Не базікай тут! Катерина стихла, зіщулилась (Д. Бедзик);
// тільки док., перен. Принишкнути, стати сумирним.
Була вона весела та жвава колись, а то стихла. Хоч як свекруха або старша невістка дошкуляла, – вона все мовчала (Б. Грінченко);
– Я ховала тих, хто не скоривсь царю й не стих, і хто – революційним дише (П. Тичина).
(1) Не стиха́ючи – безугавно, не вщухаючи.
Катрю обняла якась радість божевільна: усе вона позгадувала, і балакала не стихаючи (Марко Вовчок).