НАГИНА́ТИ (змушувати опускатися донизу верхню частину дерева, трави, гілки тощо), ГНУ́ТИ, ЗГИНА́ТИ, ВГИНА́ТИ (УГИНА́ТИ), НАХИЛЯ́ТИ, ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет.; ПРИГИНА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (до кого-, чого-небудь — до землі і т. ін.); НАДГИНА́ТИ розм. (трохи згинаючи, нахиляти). — Док.: нагну́ти, зігну́ти, вгну́ти (угну́ти), нахили́ти, похили́ти, схили́ти, пригну́ти, прихили́ти, надігну́ти. Леонід Семенович.. вхопив гілку яблуні, нагнув її (І. Нечуй-Левицький); Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі (Т. Шевченко); Згинає колосся вусате вага золотого зерна (В. Сосюра); Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (П. Грабовський); Грона похилили гіллячку (М. Коцюбинський); Теплий вітрець.. схилив до землі білі келехи ромашок (В. Козаченко); Виплива на сині ріки Ясен вечір іздаля — І до ніг йому гвоздики Клонить пристрасна земля (М. Рильський); Червоні лопаті хедера пригинали до серпа важкоколосу пшеницю (Ю. Збанацький); "...Від жалощів у полі квітки в'яли, Дерева з туги верховини До землі прихиляли!" (Панас Мирний). — Пор. 1. гну́ти.
НАСТРО́ЮВАТИ на що і без додатка (виклика́ти в кого-небудь певний настрій, стан), НАЛАШТО́ВУВАТИ, НАЛА́ГОДЖУВАТИ до чого, на що, розм., НАЛА́ДЖУВАТИ до чого, на що, розм.; СХИЛЯ́ТИ до чого, СПРИЯ́ТИ чому (викликати певний настрій, бажання робити що-небудь). — Док.: настро́їти, налаштува́ти, нала́годити, нала́дити, схили́ти, посприя́ти. Німецькі вірші, здається, Вас трошки засмутили і настроїли на поважний лад (Леся Українка); Галина ж, ідучи сюди, налаштовувала себе на звичайність, навіть мимохідність свого завітання (М. Олійник); Гуркотнява рухомого поїзда зовсім налагодила до інтимної розмови (І. Ле і О. Левада); Саме місце зборів схиляло до невеселих жартів та похмурих дотепів (Ю. Смолич); Побачивши суворе обличчя Ширяєва, яке ніяк не сприяло люб'язній розмові, Іван Сошенко раптом зробив найприємнішу усмішку (О. Іваненко). — Пор. 1. наві́ювати.
НАХИЛЯ́ТИ (голову, спину, шию), НАГИНА́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПРИГИНА́ТИ (трохи, не зовсім); ЗГИНА́ТИ (спину, шию, рідко — голову); ПЕРЕГИНА́ТИ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИ підсил. (спину, шию); ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет. (голову, обличчя, чоло); ОПУСКА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (голову). — Док.: нахили́ти, нагну́ти, схили́ти, перехня́бити діал. пригну́ти, зігну́ти, перегну́ти, перехили́ти, похили́ти, опусти́ти, прихили́ти. Килина мерщій нахилила обличчя (А. Головко); — Сонька? — перепитала молодичка й так нагнула голову, що її підборіддя стало потрійне (Є. Гуцало); За хвилину Заїка вже стояв на балконі й почтиво схилив спину за кріслом князя (Г. Хоткевич); Низько пригнувши голову, йде (гусак) прямо на неї (А. Дімаров); Кінь став дибки, граціозно зігнувши шию (І. Нечуй-Левицький); Добриловський ще раз граціозно і якось м'яко нахилив шию й голову... перегнув пополовині свою тонку фігуру та й сів у крісло (І. Нечуй-Левицький); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід (Ю. Яновський); Ото він і пішов.. тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Г. Квітка-Основ'яненко); Клонить обличчя кохане До узголів'я жона (М. Рильський); Її здалося, що всі люди задивлялись на неї, а вона, прихиляючи голову, тихенько здоровкалась з ними (М. Стельмах).
ПІДМОВЛЯ́ТИ (умовляючи, переконуючи, спонукати до певних дій, вчинків), ПІДГОВО́РЮВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ, НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАСПІ́ВУВАТИ розм., ПІДУ́ЧУВАТИ розм., НАТУ́РКУВАТИ розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм.; ПІДОХО́ЧУВАТИ, НАКРУ́ЧУВАТИ (змушуючи діяти швидше, енергійніше тощо). — Док.: підмо́вити, підговори́ти, намо́вити, наговори́ти, наспіва́ти, підучи́ти, нату́ркати (натурча́ти), нара́дити, приговори́ти діал. підохо́тити, накрути́ти. Стала (мачуха) підмовляти батька, щоб женити сина (А. Головко); Пані наша й панночки підговорили її, щоб випросила собі Одарку, щоб то бідну дівчину завезти геть од пана (Марко Вовчок); — Ми тобі ніякого лиха не зробимо. Заховайся, — намовляв господар, в тривозі поглядаючи на горище (Д. Бедзик); Сповістили царя-поганина, що там і там, у млинаря, є золотогривий кінь. Цар прийшов подивитись і наговорює млинаря продати коня (казка); — Оце одну (громаду) якось настягав я; держу, підучую боротись, — та не знаю, що з цього вийде... (Панас Мирний); Бач, чого захотілося: військо червоне поділити... Ще й її натуркують, щоб вона від імені своїх криничан вимагала цього (О. Гончар); Тітка Тема нараджує мене "до шлюбу" (Ірина Вільде); Приговорила (Оришка) одного кума випросити в управителя невеличкий шматочок цілини (Панас Мирний); На ритті окопів не лінувався (Яків), навіть інших підохочував (Є. Гуцало); — Здорово! — промурмотів Титан. — Їй-бо, молодця! Це все Чемерис їх накручує (О. Досвітній). — Пор. підбу́рювати, 1. схиля́ти.
ПІДКОРИ́ТИ (поставити когось у залежність від себе, силою змусити коритися своїй волі), ПОКОРИ́ТИ, СКОРИ́ТИ, ОПАНУВА́ТИ, ЗНЕВО́ЛИТИ, ПРИНЕВО́ЛИТИ, ПРИБРА́ТИ ДО РУК, УЯРМИ́ТИ, ПІДХИЛИ́ТИ розм., СХИЛИ́ТИ розм., ПІДГОРНУ́ТИ розм., ПОСІ́СТИ розм., ОСІДЛА́ТИ розм., СКРУТИ́ТИ підсил. розм.; ПІДВЕРНУ́ТИ, ПІДБИ́ТИ (також із сл. під свою руку). — Недок.: підкоря́ти (підко́рювати рідше), покоря́ти, скоря́ти, кори́ти рідше опано́вувати, знево́лювати, принево́лювати, прибира́ти до рук, уя́рмлювати (уярмля́ти), підхиля́ти, схиля́ти, підгорта́ти (підгортувати), посіда́ти, скру́чувати, підверта́ти, підбива́ти. Негайно маю відшукати Доната й сказати йому про все. Він не підкорив мою волю, не приневолив її (Є. Гуцало); Вірив (Юр), що покорить собі й цю дівчину, як покорив свою долю (Г. Хоткевич); — Кого випихаєш? Мене? Старшину?.. Цепа з бляхою почеплю і курей заберу, і тебе скорю (О. Ковінька); Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати (І. Франко); Чи ти справді певен, що можеш зневолити мене, переінакшити, що.. зможеш видерти, виграбувати з мене й душу? (О. Гончар); Ощадлива Векла почала потроху прибирати його до рук. Нашила десяток кофтин і послала Василя торгувати на базар (М. Чабанівський); Ви хочете нас уярмить? Дарма! (М. Бажан); Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе — і.. боявся за Христю (Панас Мирний); Духа твого ніхто не міг схилить (Д. Павличко); — Це багацьке товариство. Воно хоче підгорнути під себе громаду (Б. Грінченко); — Все думаю, хто кого посідає — сильний безсильного, чи безсильний того? (Марко Вовчок); — От так Марфа! Такого хлопця вирішила осідлати (Ю. Збанацький); — Завзятий, завзятий! Цього не скрутять куркулі (М. Стельмах); — Всім світом буде управляти (Енеїв рід), По всіх усюдах воювати, Підверне всіх собі під спід (І. Котляревський); Загордився купецький Новгород, сам хотів жити, а його хотіли підбити під свою руку владимиро-суздальські князі (А. Хижняк).
СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. (сприяти підвищеною активністю); ПОНУ́КУВАТИ, ПОНУКА́ТИ, ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИНУКА́ТИ розм., ПІДМИВА́ТИ безос. розм., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал. (бути поштовхом до якої-небудь дії, до вияву чогось); ЗМУ́ШУВАТИ, ПРИМУ́ШУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИЗВО́ДИТИ перев. з інфін., ПРИГАНЯ́ТИ розм., ПРИГО́НИТИ розм., ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ розм. (створювати необхідність для когось діяти певним чином). — Док.: спону́кати, схили́ти, підштовхну́ти, штовхну́ти, підби́ти, підня́ти (підійня́ти), попхну́ти, підкрути́ти, підхльо́снути, підми́ти, потру́чити, зму́сити, приму́сити, потягти́, потягну́ти, притягну́ти, призвести́, пригна́ти, принево́лити. Він спонукав людей вчитися, ходити в школу для дорослих (Д. Бедзик); Жадоба чогось великого, надзвичайного спонукала нас. Ми квапилися, щоб осягнути більше можливого (І. Ле); Схиляти до відвертості; Молода і вродлива дівчина ще нікого не любила, хоч її серце вже шумувало гарячою кров'ю і штовхало до незвіданого і звабного (М. Чабанівський); Піднімає (голова) на труд Свою дружну артіль І веде на лани (С. Олійник); Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою.., понукували до розмови (І. Франко); Гостре й пекуче відчуття своєї сили тепер наповнювало її, підмивало на щось таке, чим би вона могла виявити свою волю над цим ненависним для неї кублом (І. Микитенко); Вона потай обурювалася на Бога, але острах перед його силою змушував до покори (Я. Качура); Сам затіє що-небудь, призведе Опанаса й сам разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим з води вийде й усе на Опанаса зверне (Грицько Григоренко); Що приневолило її оселитися тут? (Л. Яновська). — Пор. заохо́чувати, підбу́рювати.
СПРЯМО́ВУВАТИ (давати кому-небудь вказівки, поради щодо дотримання чогось у поведінці, навчанні, роботі, світогляді і т. ін.), СКЕРО́ВУВАТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИ, НАЦІЛЯ́ТИ, ОРІЄНТУВА́ТИ, НАПРЯМЛЯ́ТИ розм., НАВЕРТА́ТИ розм., НАВО́ДИТИ заст. — Док.: спрямува́ти, скерува́ти, напра́вити, наці́лити, зорієнтува́ти, напрями́ти, наверну́ти, навести́. Це живі людські душі! Юні ще та незаскорузлі, куди його спрямуєш, так воно й ростиме (О. Гончар); — Біжи до заводських.. і питай у них, як тобі далі жити... Вони тебе скоро направлять (В. Кучер); Орест Білинський схаменувся, що перебрав міру, націливши синів на надто однобічні інтереси (Ірина Вільде); Не було у них учителів, що напрямляли б, як іти і куди іти (Панас Мирний); Не плачеш ти і не співаєш, Гадаєш, думаєш-гадаєш, Як його вчити, навести На путь святий святого сина (Т. Шевченко). — Пор. II. наставля́ти, 1. схиля́ти.
СХИЛЯ́ТИ до чого і з інфін. (переконувати, умовляти робити що-небудь, погоджуватися на щось), ПІДБИВА́ТИ на що і з інфін., НАМОВЛЯ́ТИ до чого, НАВЕРТА́ТИ на що, до чого, НАГИНА́ТИ до чого, рідше, НАХИЛЯ́ТИ до чого, заст., ПРИКЛОНЯ́ТИ розм. — Док.: схили́ти, підби́ти, намо́вити, наверну́ти, нагну́ти, нахили́ти, приклони́ти. Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (М. Гірник); Він-то і підбивав людей записуватися на еміграцію (Н. Рибак); (Лука:) Прийшов і я на концерт. Оглядав театр. Красиво... Підіб'ю і своїх криничан на отакий клуб (Ю. Мокрієв); — Так, він намовляє його до всього злого! — відповів Івоніка (О. Кобилянська); Дід.. сказав: — Дітей же треба на добре навертати (О. Довженко); Лишалося нашому товариству тільки три дні. Вони клопотались з усієї сили, щоб за той час нахилити якомога більше людей до своїх думок (Б. Грінченко); Шрам з сином мав.. на весіллі разом усю старшину до походу на Тетерю приклонити (П. Куліш). — Пор. підмовля́ти, 3. спрямо́вувати.
УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ) (впливати словами, просити згодитися на що-небудь), ПЕРЕКО́НУВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ до чого, на що, з інфін. і без додатка, СХИЛЯ́ТИ до чого, УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ) розм., УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ) розм. рідше, АГІТУВА́ТИ розм., ОБРОБЛЯ́ТИ розм., ЄДНА́ТИ заст.; УСОВІЩА́ТИ (ВСОВІЩА́ТИ), УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ) розм., УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), УРЕЗО́НЮВАТИ розм., УЛА́МУВАТИ розм., ОБЛА́МУВАТИ рідше, УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ) діал. (з докорами, пересилюючи опір); УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ), УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ), ЗМА́НЮВАТИ (з лестощами, обіцянками). — Док.: умо́вити (вмовити), перекона́ти, намо́вити, схили́ти, уговори́ти (вговори́ти), загітува́ти, оброби́ти, уго́вкати (вговкати), уго́втати (вго́втати), урезо́нити, улама́ти, облама́ти, улести́ти (влестити), змани́ти. Старости робили своє діло; вони умовляли, уговорювали.. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний); — Під школу нам згодиться палац, — завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук (М. Стельмах); — Намовляйте до повстання старого й малого (І. Нечуй-Левицький); Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок); — Та як він скаже, коли не знає? — уговкували Анну жінки (І. Франко); — Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (В. Кучер); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бовкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Ю. Шовкопляс); Уламати старого Зубківського було нелегко (П. Панч); Отож як перед Спасом я був у вас і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво (Ганна Барвінок). — Пор. блага́ти.