НАЛІ́Т (тонкий шар якої-небудь речовини, що осіла, з'явилася на поверхні чого-небудь), ПОВОЛО́КА, ПЛІ́ВКА. Місяць.. пірнає в загустілу хмару, змиває з себе важкий наліт міді і вже через якусь часинку вибивається на синє плесо веселим і срібним (М. Стельмах); Криницю покрила поволока ржава... (У. Кравченко); Його очі затягнулися масною плівкою (М. Ю. Тарновський).
I. СЛІД (знак, що залишається від чогось — виїмка, подряпина, пляма і т. ін.), ВІДБИ́ТОК, ПОЗНА́КА, ПРИМ'Я́ТИНА, ПОВОЛО́КА (від протягання чогось); ПО́РУБ рідше (від рубання); СТУПНЯ́, СТУПА́К розм. (відбиток людської ноги на якійсь поверхні); ПОТЬО́К, ХВІСТ, ШЛЕЙФ (перев. чого, який — смуга на якійсь поверхні, в повітрі, на воді від руху чого-небудь). Гризельда дивилась, чи не зосталось де на мулі слідів од людських ніг (І. Нечуй-Левицький); На снігу добре відбився слід його (вовка) лап. Відбитки були завбільшки з долоню (О. Донченко); Шура намагалася вгадати серед цих численних слідів Юрасеву ступню (О. Гончар); Піт зоставляв чорні потьоки на його старому виду (Панас Мирний); По бухті сновигали невеликі буксирні портові катерки, перегукуючись високими й низькими голосами, за ними тяглися хвости білої піни (Д. Ткач).
ТУМА́Н (скупчення найдрібніших крапель води або кристаликів льоду), МЛА (ІМЛА́), МРЯ́КА, МРЯКОВИНА розм., МРИЧ діал., НЕҐУ́РА діал.; ОПА́Р, ПОВОЛО́КА, ПА́МОРОКА діал. (легенькі випари). Густий туман над озером повис (Б. Грінченко); Долини були заповнені млою (І. Франко); Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (В. Сосюра); Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Лесь Мартович); Посіріле, лахмате від мряковини небо навалилося на землю (Ірина Вільде); Як її побачить (Василь) — дивиться на неї, мов крізь непрозору мрич (А. Крушельницький); Часто неґура заставала вівці у полонині (М. Коцюбинський); З вогкої землі йшов легенький опар і ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (І. Нечуй-Левицький); Повиті прозорою поволокою, синіли вдалині високі гори (Я. Качура); Густими клубами піднеслася із дна яру паморока і окрила все сивою скатертю (І. Франко).
ШАР (суцільна маса однорідної речовини, що покриває щось або простягається між іншими подібними), ПЛАСТ, ВЕРСТВА́, ТОВЩА, СТА́ЛКА (СТА́ЛЬКА) розм., ПЛАТО́К діал.; ПРО́ШАРОК, ПРОЖИ́ЛОК, ПРОЖИ́ЛКА, ПРО́ВЕРСТОК геол., ЛІ́НЗА геол. (між іншими такими ж); НАШАРУВА́ННЯ, НАПЛАСТУВА́ННЯ геол. (осадове утворення); ПРО́РІСТЬ (тонкий прошарок жиру в м'ясі або м'яса в салі); ПЛІ́ВКА, ПОВОЛО́КА (тонкий, на поверхні чогось); ПІ́НКА (на поверхні молока, вершків, сиропу тощо при нагріванні, кип'ятінні). Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського каменю (О. Гончар); Змерзле болото вкривалося пластами білого снігу, що злегка укладався в грубу верству (Н. Кобринська); По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (І. Нечуй-Левицький); Укопану глину беруть платками (Словник Б. Грінченка); Мис був високий, увесь білий, місцями білувато-сірий від вапняку і крейдяних мезозойських прошарків (З. Тулуб); Проверстки карбонатних порід у товщі глин; Лінза бурого вугілля; Діти з цікавістю розглядають нашарування глини й піску, на крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей (І. Цюпа); Це було неясне народження пісні про тяжку, але всеперемагаючу працю цих людей глибоко під землею, під гнітючим склепінням напластувань породи й вугілля (О. Донченко); З'явилися (на столі) рожева, з прорістю почеревина, брунатне кільце свіжої ковбаси (М. Стельмах); Озерце вкрилося тонкою крижаною плівкою (Л. Смілянський); Окрай шляху народів стоїть Та криниця глибока, Не заносить її в непогідь Пилюги поволока (Д. Павличко); — Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (А. Шиян).
ПОВОЛО́КА¹, и, ж., рідко.
1. Шнурок, ремінь (на взутті).
* У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (П. Панч).
2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).
ПОВОЛО́КА², и, ж.
1. Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось.
Криницю покрила поволока ржава... (Уляна Кравченко);
Сагайдачний набирав повні жмені перегною, розтирав у долонях, шукав білуватої поволоки, наче від вивареної солі (З. Тулуб);
// Тонка плівка, що застеляє очі.
Він міг годинами мовчки дивитися в ласкаві очі, оповиті блакитною поволокою (О. Гуреїв).
2. Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь.
Повиті прозорою поволокою, синіли в далині високі гори (Я. Качура);
Небо затягається сірою поволокою, подуває вітерець і починає посівати дрібний осінній дощик (У. Самчук);
Все було, як і раніш: дерева спокійно зеленіють, і день тихий – ні сонячний, ні хмарний, в теплій поволоці імлистій (з публіц. літ.).
3. У старовину – дорога привозна тканина.
Сувій поволоки.
О́чі з поволо́кою див. о́ко¹.
◇ (1) [Мрі́йна] поволо́ка спа́ла з оче́й – хто-небудь правильно зрозумів те, що раніше усвідомлювалось по-іншому.
Приємне марево раптом розвіялось, мрійна поволока спала з очей – дівоче серце розкрилося іншому, – прийшла твереза думка, хлопець охляв, осунувся (К. Гордієнко).
1) Шнурок, ремінь (на взутті).
2) Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).
II -и, ж.1) Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось. || Тонка плівка, що застеляє очі.
••
Очі з поволокою — очі без яскравого блиску, з виразом млості, ніжності.
2) Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь.
3) У старовину – дорога привозна тканина.
аще стѧжеши книгы не ѹкраси и(х) поволокою. (τὸ ἔνδυμα) ПНЧ к. XIV, 97г.
Поволо́ка. Искон. Преф. образование от волока < общеслав. *velka (e перед твердым l > о, ol > оло), производного от *velkti > волочь (из ст.-сл. влечь). Того же происхождения, что оболочка, облако, заволакивать, волочить, наволочка.
ж.
глаза с поволокой — yeux {jø} m pl langoureux