СКРИПУ́ЧЕ

СКРИПУ́ЧЕ. Присл. до скрипу́чий 2. Усатенко засміявся довго й скрипуче (Воскр., Весна.., 1939, 9); Звернувся [Савченко] до Василенка скрипуче, невдово-лено: — Ну, що там ще? (Збан., Сеспель, 1961, 327). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 321.