ПОЛОВНИ́К, а́, ч., іст.
Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю.
Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини – через що вони називалися половниками) (з навч. літ.).
ПОЛО́ВНИК, а, ч.
Місце, куди зсипають полову; засік для полови.
Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (І. Франко);
Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Мирослав Ірчан).
-а, ч.
Місце, куди зсипають полову; засік для полови.
II половн`ик-а, ч., іст.
Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю.
См. уполовник
В. В. Виноградов.История слов,2010
Синонимы:[połownyk]
ч.
szopa (сарай)
м.
louche f
cucharón m
2. pooleteraline
3. pooleteramees
cho'mich
1. slev
Поло́вник:
— хлів [24]
mwiko (miiko, miko)
див. ложка
• půlka cihly