АВА́РИ, ів, мн. (одн. ава́р, а, ч.).
Тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські області й утворили самостійну державу, яка проіснувала до кінця VIII ст.
Авари були авангардом великої групи племен, які прийшли із Центральної Азії і склали основу Західнотюркського каганату (з наук. літ.);
До кінця VIII століття авари втратили колишню могутність і були підкорені Карлом Великим, а в подальшому були повністю асимільовані народами Західного Причорномор'я і Подунав'я (з наук. літ.);
Літописи називають аварів обрами (з наук.-попул. літ.).
(в давньоруських літописах обри)
кочові племена тюркського походження; наприкінці VI ст. прийшли з Азії через територію теп. України на середній Дунай і створили там Аварський каганат; нападали на Візантію, Франкську державу, розгромили антів, підкорили деякі слов'янські племена, зокрема дулібів (волинян); наприкінці VIII ст. Карл Вел. розгромив державу а.; рештки втекли на сх.
-ів, мн. (одн. авар, -а, ч., аварка, -и, ж.).
Тюркські племена, які в 6 ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу і проіснували там до початку 9 ст.
АВАРИ – АВАРЦІ
Авари, -ів, мн. (одн. авар, -а). Тюркські племена, які вторглися в VI ст. в придунайські області.
Аварці, -ів, мн. (одн. аварець, -рця). Народ, що живе переважно в Дагестані, а також в Азербайджані.