ПОВОДИР

ПОВОДИ́Р, я́, ч.

1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу.

Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Я. Щоголів);

Він вирішив стати поводирем сліпого лірника (Ю. Мартич);

Ні, ні. Найменшої змоги в такий час міняти поводиря (Г. Колісник);

Як наповнили храм раптово, так і розбіглись. Лірник із поводирем зник також (В. Барка);

* Образно. [Антон:] І ті люде [люди], що живуть в достатках, здебільшого мають дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступня без поводиря, а інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!.. (М. Кропивницький);

Як же це він, поводир людських душ, не завважив останньої межі, за котрою бездумний бунт?! (Г. Колісник).

2. Керівник, вожак.

І вихопилися перед Галиною Горленко на мить також дуже яскраво поводирі отої зграї (Є. Кротевич);

Закинувши петлю про причину своїх відвідин, генерал обірвав недомовкою. Хотілося взнати, чи мудрі гайдамацькі поводирі. Гонта кивнув (Г. Колісник).

ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Згадую сліпого кобзаря діда Коляду та його поводиря Устинку... (О. Донченко); Діда я добре пам'ятаю, бо як він на старості літ осліп, то я був у нього поводарем (О. Стороженко); Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями (І. Нечуй-Левицький); Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко); Як остався після батька сиротою, то в трьох істинних старців за міхоношу був (Д. Мордовець); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Марко Вовчок); Та й до води, сиві коні, до води, до води, В нашім селі нема хлопців — самі дідоводи (коломийка).

[powodyr]

ч.

prowodyr

Blind man's leader

сліпий з поводирем — blind man with his leader

Поводи́р, -ря́, -ре́ві; -дирі́, -рі́в