ВИДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ДЕРТИ, ВИ́ДРАТИ, деру, дереш, док.
1. що. Рвучи, відділяти, відокремлювати частину чогось або щось прикріплене, прибите і т. ін.; виривати.
– Може, тато в такий мороз якраз десь у хаті гріється. Може, оце саме прийшов з передової, бурульбашки крижані з бороди видирає перед піччю (О. Донченко);
– Півнику-братику, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму (з казки);
Він знову з тихим тріском видрав собі волосину (О. Ільченко);
Романенко і побагровів, і нервовим рухом видер кілька аркушів з блокнота (С. Журахович);
// кого, що. Витягати, виймати з чогось в'язкого, липкого.
Бідолашна [коняка] намагалася вимкнутися із трясовини .. Їй таки пощастило видерти одну ногу, – і потім вона вже легше звільнила другу (Олесь Досвітній).
2. кого, що. Забирати з гнізда, із дупла, з нори і т. ін. (яйця, пташенят і т. ін.).
[Ведмідь:] Мед поліз я видирати, Став трухлявий сук тріщати (Є. Фомін);
Він ніколи не видирав сорочачих яєць, не бачив, як квочка висиджує курчат (О. Донченко);
Ой видрала кубелечко, де качка несеться, Перечула через люде [людей], ледащо сміється (П. Чубинський).
3. що. Забирати силоміць, виривати що-небудь у когось; віднімати.
Мотря кинулась до Мелашки та й почала видирати деркача з рук (І. Нечуй-Левицький);
Її тішило, як горобці заметушилися, навперейми видираючи один від одного крихти (М. Коцюбинський);
Побачивши бінокль, він безцеремонно видер його в оторопілої Сахно (Ю. Смолич);
// перен., розм. Примушувати віддавати або віднімати що-небудь у когось, створивши відповідні умови.
Таким самим солодким, жалісним, рівним голосом обманює він і мужиків, видирає в них гроші за найменшу провину (О. Кобилянська).
4. кого, розм. Примушувати залишити місцеперебування.
А в Млинківській волості скаржилися: – І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля (М. Хвильовий);
Аля просила, умовляла, хоч і знала, що змучену переживаннями подругу не те що на прогулянку – з кімнати не видереш (із журн.).
5. що, перен., розм. Діставати, знаходити.
– Добряча шапка! Чабанська!.. Це мені Хома дав. І де він їх видирає? (О. Гончар);
І чого не наверзе баба! Діти все дивуються. – І де ви, бабо, видрали таких казок та приказок? (Дніпрова Чайка).
◇ (1) Ви́дерти (повидира́ти, ви́дряпати, ви́драти) / видира́ти (видря́пувати) о́чі (баньки́) [з ло́ба]:
а) (кому і без дод.) жорстоко покарати або побити кого-небудь, захищаючи себе, власні інтереси або заступаючись за когось.
– Нам не слід в чуже гніздо мішатися. Коли б хто прийшов до тебе та сказав: Насте! чого ти так з дітьми поводишся, – що б ти тому заспівала? Адже ж і очі видрала? (Панас Мирний);
[Килина:] Хіба роздерти тобі оту пащеку та видряпати з лоба оті зелені баньки? (М. Кропивницький);
– Ну... а як знайдемо філоксеру, то ті мегери й очі з лоба повидирають нам (М. Коцюбинський);
Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович);
– І не подивлюсь у той бік, де йдеш; очі тобі видряпаю, як приступиш на крок до мене! (О. Кобилянська);
– Ото був старий! Теж штукар! Іде в аптеку, і яструбок на плечі: не чіпай, мов, мене, бо й очі повидираю!.. (О. Гончар);
[Павло:] Прощай, село, прощайте, дівчата й молодиці! Кого-то ви без мене кохатимете, за кого одна одній очі видиратимете?.. (М. Кропивницький);
Вона, побачивши незнайому даму, ще чого доброго, кинеться видряпувати очі. Негайно треба звідси зникнути (Ю. Винничук);
б) (за що) настирливо, не гребуючи ніякими засобами, домогтися свого.
Думає [мати], що не скаредний син, такий і Тимофій був – за копійку не видряпає очі (М. Стельмах);
(2) Видира́ти / ви́дерти ду́шу [з ті́ла] у кого і без дод. – жорстоко знущатися з кого-небудь, мордуючи, доводячи до смерті.
– Тимофію, – наздогнала його в сінях. – Ви б не їхали на ніч. Банда Гальчевського тепер лютує. За землю душі видирає, – так сказала, начебто і не знав Тимофій, що робиться навкруги (М. Стельмах);
– Їй-богу, так! Їй-богу, так! – репетує кругом сірома. – Проклятії кармазини швидко видеруть у нас душу з тіла, не то що! (П. Куліш);
(3) Видира́ти / ви́дерти з зубі́в (з ро́та, з рук, з го́рла) у кого, що і без дод., несхв. – силоміць забирати, віднімати що-небудь у когось, перев. кривдячи.
– Ґазда.., а в бінної [бідної] удови з рота видираєш (Г. Хоткевич);
[Одарка:] Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру... (Г. Квітка-Основ'яненко);
– От і купив, от тобі й нива! – думав Роман.. – Ціпов'яз з зубів видер мені ниву! (М. Коцюбинський);
Тих, кому захочеться взяти булаву, немало. Важливіше видерти її з рук схизмата Хмеля (Н. Рибак);
(4) Видира́ти / ви́дерти з-під ні́гтів – говорити, стверджувати що-небудь без будь-яких підстав, не спираючись на факти; вигадувати що-небудь.
– Ти все з доносами? – гримнув до Івася батько, слухаючи, що розказував він про Галю матері. – Так .. і видираєш з-під нігтів (Панас Мирний);
– Як скажена собака, бігає [Ольга] по сусідах та оббріхує мене, вигадала казна-що, з-під нігтя видерла наговір (із журн.);
(5) Видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми що – докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь.
Заздрість до Юрія, злість на Мірошниченка й Іваншина роздирали його. Він тепер зубами .. буде видирати своє щастя (М. Стельмах);
Хома .. видирав своє право зубами (О. Гончар);
Діста́ти (добу́ти, ви́дерти і т. ін.) / дістава́ти (добува́ти, видира́ти і т. ін.) з-під землі́ (рідше під земле́ю) див. дістава́ти;
Хоч зуба́ми вирива́й (видира́й) див. вирива́ти¹;
Як (мов, ні́би і т. ін.) чорт ли́ко (ли́ка) дере́ (видира́є) [живце́м] і т. ін.) чорти́ ли́ко деру́ть (видира́ють) [живце́м]> див. чорт.