СТАРА́ННО

СТАРА́ННО. Присл. до стара́нний. Підняв [Карпо Петрович].. картуз, обтер старанно (Коцюб., II, 1955, 380); — Нехай і в нашій хаті буде свято, — говорив Антон, старанно розтрушуючи сіно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 145); Вона любила свою роботу, виконувала її старанно, не уявляючи собі людського життя без праці (Дмит., Наречена, 1959, 237); * Образно. Вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині (Коцюб., II, 1955, 320). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 651.