СТАРИ́ННИЙ, а, е, рідко.
Те саме, що старови́нний.
Проміння обсипали світом велику старинну картину на стіні (І. Нечуй-Левицький);
В одчинені у хату двері дивились з портретів архіреї над старинними червоними меблями (М. Коцюбинський);
Грубі її [бібліотечної зали], хоч старинні мури збудовані із твердого гранітного каменю (І. Франко);
Співав він дуже гарно і любив українські пісні, особливо старинні (А. Кримський);
Хоч і немило мені розлучатися з другом старинним, Але хороша то думка – до затишних Кум перебратись І громадянином зайвим потішити древню Сібіллу (М. Зеров);
– А се сап'янці-самоходи, Що в них ходив іще Адам; В стариннії пошиті годи, Не знаю, як достались нам (І. Котляревський);
Вона вживала старинні слова, яких діти не розуміли (М. Коцюбинський);
Воно перейшло їй у спадок від старинного козацького роду, а той рід відбив те сідло в татар (Григорій Тютюнник).
Старовинний, див. древній, давній, вікодавній, античний
-а, -е, рідко.
Те саме, що старовинний.
див. стародавній