МАРТЕ́Н

МАРТЕ́Н, ч., мет. 1. род. а. Те саме, що Марте́нівська піч (див. марте́нівський). Домна дає чавун. Чавун іде в мартенівські печі. Мартени дають сталь (Вишня, І, 1956, 332); Біле полум’я в мартені знову загуло на повну силу (Собко, Біле полум’я, 1952, 13). 2. род. у. Те саме, що Марте́нівська сталь (див. марте́нівський). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 633.