ЛІ́ЗТИ, лі́зу, лі́зеш, недок.
1. Пересуватися по поверхні всім тілом (про плазунів); плазувати.
[Марина:] Дивися, чорная змія По снігу лізе... (Т. Шевченко);
// Пересуватися по якій-небудь поверхні, майже притискуючись до неї (про дрібних живих істот, які мають багато ніг).
Упав на стовбур білий відблиск сонця, І комашинка лізе по йому [по ньому] (М. Рильський);
// на чому і без дод. Пересуватися, припадаючи тулубом до якоїсь поверхні, торкаючись неї руками й ногами (про людину).
* У порівн. Зігнулося так, мов на ногах і на руках лізе. А борода аж по землі волочиться (Панас Мирний);
Козак, зігнувшись, простував до могили. Прийшов під саму могилу і став крадькома, як кіт, закрадатися вгору, лізучи на руках і ногах (А. Чайковський);
// Пересуватися на колінах.
Різних націй вірні католики На колінах лізли до престолу (Леся Українка);
* Образно. Вони зливаються у сіру стандартну масу рвачів та пристосуванців, котрі навкарачки, на колінах чи по-пластунськи лізуть до омріяного середнього класу (С. Процюк).
2. перен., розм. Іти поволі, долаючи неміч, утому.
Уже й вечір, а його нема! Насилу вже, гульк! – лізе додому у пізній вечір ні живий ні мертвий і слова не промовить (Г. Квітка-Основ'яненко);
Коли чує [Марина] – щось лізе в хату, ледве лізе... (Панас Мирний);
Підбігаємо ближче – а се старий Онопрій. Нажав три снопи жита, поклав один на голову, другий на одно плече, а третій на друге, згорбився вдвоє і лізе додому (І. Франко);
Маленький похорон звертає в другу вулицю .. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник);
// Пересуватися дуже повільно; сунутися.
Важкі сірі хмари лізли низько над землею (В. Собко);
* Образно. Тільки тепер почав пригадувати вчорашній день, але не міг все вловити. Думки лізли повільно й ліниво (М. Сиротюк);
// Минати надзвичайно повільно.
Кожна година здається мені вічністю. Час так лізе поволі – як ніколи (М. Коцюбинський).
3. по чому, з чого і без дод. Хапаючись руками або чіпляючись ногами, лапами, підійматися по чому-небудь угору або спускатися вниз.
Схаменулись нехрещені, Дивляться – мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Т. Шевченко);
[Монтаньяр (спускає шнура, причепленого до гачка, за вікно):] Лізь та поглядай уділ .. Долізеш вниз, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі (Леся Українка);
Нападаючі [нападники] лізли вгору, мов сарана, і вже тіснили русичів до внутрішнього заборола (В. Малик);
От не спить він, ворочається, коли се так як опівночі чує – щось ніби лізе з горища, світло якесь крізь щілочку у дверях світиться (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// Важко підійматися (нагору).
А ми все ліземо вгору. Перед нами виростають дві гори, одна другої вище [одна за другу вища] (М. Коцюбинський);
Важко було лізти, дуже важко, я й не думав, що так важко буде (В. Нестайко);
// перен. Переміщатися вгору або сповзати вниз (про неживі предмети).
Той кожух, що лежав у мого Павла під головами, лізе, лізе з лави, спускається, спускається додолу (Ганна Барвінок);
Настає вечір, і лізе на небо червоний місяць (Ю. Яновський);
Сонце лізе й лізе вгору і все навколо золотить (Н. Забіла);
Сиві брови коронного лізуть на лоба. Матка Боска! Єзус Марія, та це ж знову повстання на Україні! (В. Чемерис).
4. на кого – що. Видиратися на кого-небудь високого, що-небудь високе.
– А якого гаспида ти там стогнеш? – пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу [без дозволу] лізти на піч (Г. Квітка-Основ'яненко);
А зимою [Дубиха] лізла на піч, впевняючи всіх, що хора (О. Кобилянська);
І коли наймит, запрігши коні, хотів лізти на своє місце, отець Діяковський промовив: “Я сам поїду” (Т. Осьмачка);
– Чи не по двоє в сідлі? – Справді таке, як по двоє... Чи це вже вояків стільки на світі піднялось, що по двоє на коня лізуть? (О. Гончар);
// перен. Насуватися зверху на що-небудь; наповзати(у 1 знач.), налазити.
Море бушує, ревуть хвилі і лізуть на берег, щоб усе затопити (М. Коцюбинський);
Вони [рослини] лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів (О. Довженко);
Синя хвиля знову лізе на кладку, миє Орисі чобітки (Григорій Тютюнник).
5. перен. Напирати на кого-небудь, штовхати когось, пхатися.
Хоч купити, власне, було майже нічого, сотні або й тисячі чоловіків юрмилися в магазинах і біля них, лізли один на одного, пробивалися з боєм до прилавків (П. Загребельний).
6. до кого – чого, з ким – чим, з інфін. і без дод., перен., розм. Настирливо звертатися до кого-небудь, робити щось проти його волі; набридати.
Гапка, бачте, заходилась хату білити та: “Не лізь, – каже, – попід руки, гуляй отутечки, поки впораюсь” (Марко Вовчок);
– Геть ік бісу, не лізь! – одказав Жук і закрив голову подушкою (Панас Мирний);
Се просто земляцька недбалість .. Вороного. Чого ж було лізти: давайте п'єсу?! (Леся Українка);
– Не лізьте до мене, одчепіться од мене! – схлипуючи, казав Піхтір і ховав у рядно своє червоне, заплакане, в пилу і в патьоках лице (С. Васильченко);
// Утручатися в чиєсь життя, в чужі справи.
– Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро (І. Нечуй-Левицький);
Добро Хіврі, що її свекруха не лізе, не мішається ні до чого (Грицько Григоренко);
Єсть тут, розумієш, один моральний скот, один учитель гімназії. Мало йому, стерві, учеників за моральністю слідкувать, він ще в чуже родинне життя лізе (В. Винниченко);
А догматики, вони й сьогодні ще не перевелись. Той лізе думки твої перевіряти, а той помпезну арку якусь будує серед степу (О. Гончар);
– Хай! Не виженемо. А як уже поміж себе розбиратимуться, то їхні справи. Мені туди не лізти! (Люко Дашвар);
// Домагатися чого-небудь; чіплятися до когось.
Дідона наодріз сказала – К чорту убирайся, На мене більш не женихайся... Не лізь! Бо розіб'ю і ніс! (І. Котляревський);
– Матвію, не лізь, бо вдарю. Матвію! Ну, що тобі за інтерес? – тихо гомоніла дівчина (Григорій Тютюнник);
З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (М. Стельмах);
Грубо, негарно якось вийшло, як і в отих розбалуваних дівчачою увагою механізаторів, що сп'яну лізуть до кожної з обіймами (О. Гончар);
// Настирливо йти, проникати куди-небудь.
[Химка:] Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (М. Старицький);
Хтось усилковувався пройти у горниці, слуга не пускала: – Та куди ти лізеш? Дай хоч напитися батюшці чаю (Панас Мирний);
– Куди ти лізеш? Що ти міряєш?! – кричав Йоган (М. Івченко);
– Що це таке повелося: кожен тобі лізе в квартиру. На роботі не відіб'єшся від них, так ще й тут пороги оббивають... (Іван Ле);
– Куди ти прешся, ідоле?! – насідала на когось баба Параска. – Ні світ ні зоря уже й лізуть! Та ноги обмітай!.. (Є. Кравченко);
– Ти куди лізеш, малий! Ти диви який жалісний! – тяжкий чобіт копнув Чіпку під ребра і він упав! (Д. Білий);
// Навально насуватися (про ворожі сили).
На Тараса [Трясила] юрби лізуть перед нього і по нім (В. Сосюра);
Зелена стіна густого штахету сунеться вперед. Ламається, падають штахетини, переступають через них ті, що позаду, і лізуть навально до наших окопів (Є. Доломан);
// у що, зневажл. Намагатися досягти певного становища.
– А ти .. піддержав би її. У люди вивів. Бач же, сам лізеш у паничі (Панас Мирний);
Син простого одеського міщанина, він ліз в [у] пани з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);
Він терпіти не міг, коли його вчили, вказували. Тим більше, що в ці вчителі ліз його власний син (В. Минко).
7. Пробиратися, проникати звідкись куди-небудь, а також вибиратися звідкись.
Не лізь, куди голова не влізе (Номис);
Обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликенний горщик (Г. Квітка-Основ'яненко);
Прийшов додому Демидів батько, і довелося старому лізти в хату вікном (М. Стельмах);
Хоч двері відчинені і можна спокійнісінько собі зайти, проте ми ліземо через вікно – де ви бачили, щоб герої на небезпечну операцію ходили крізь двері! (В. Нестайко);
Крекчучи, лізе [Ганька] під ліжко діставати туфлі “на вихід” (Г. Тарасюк);
– А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка (Г. Пагутяк);
// Забиратися куди-небудь потай, крадучись.
– Лізеш у чужу хату красти та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе?.. (Панас Мирний);
– То ти лізла красти? (М. Івченко);
// Занурюватися в що-небудь рідке; поринати.
Хто в болото лізе, той ся покаляє [покаляється] (Номис);
[Флегон:] Воно страшненько, як сказати правду. Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш – то й рай (Леся Українка);
Хлопчаки, що вже повилазили на берег, здивовано поглянули на нього, потім один з них похитав головою і порадив чоловікові самому лізти в море [діставати монету], коли він хоче потрапити на вечерю до крабів (В. Собко);
В нас було правило: не розвідавши броду, не лізь у воду (О. Гончар);
До лісу – рукою подати, лише треба знову в воду лізти, щоб метрів двадцять перебрести (К. Гриб).
8. розм. Просовувати руку (пальці) куди-небудь, у щось.
Гнат лізе в кошик, витяга звідти присмирнілу курку і грудочку масла, загорнуту в ганчірку (Григорій Тютюнник);
Таки лізе чоловік рукою до кишені, і там шелестять листки тютюну (М. Стельмах);
Коли він ліз до кишені, відкинувши полу свити, Юрасикові здалося, що під свитою військовий мундир (П. Воронько);
Андрій лізе до кишень, знаходить квитка, показує (О. Ірванець).
9. у що, під що і без дод., перен., розм. Проникати, потрапляти в небезпечне місце.
[Орест:] Підлітком я мав звичай .. бігати на пожар [пожежу] і там орудувати укупі з пожарними хпожежникамиї, лізучи у найбільший вогонь (Леся Українка);
Дорога до Ясіня майже відтята. Їхати від хати вниз, значить лізти під кулю якому-небудь москаликові (У. Самчук);
Та вже ніхто не наважувався лізти у вогонь – усе було охоплено полум'ям (В. Малик);
// Намагатися взяти участь у чому-небудь, втрутитися в щось (у бій, бійку, небезпечну справу, суперечку і т. ін.).
Хотів сказать ще більше я, Та перебила доленька моя. Даремна, каже, річ, і рот тобі замажуть, Сиди собі, не лізь (Л. Глібов);
Згинаючись від сміху, намагалася пояснити Мері ісправникові, але той, не розуміючи гаразд причини сміху й невдоволений, що в розмову лізуть молодші, сердито обірвав її (Б. Антоненко-Давидович);
– Чого йому було у політику лізти? (Ірина Вільде).
10. Пробиватися вгору крізь яку-небудь масу (про рослини); вилазити (у 3 знач.).
– Стояв оце, діду Пилипе, на межі, так видно, як пшениця з землі лізе (Остап Вишня);
Іде весна ланами .. Де не ступить – з-під землі лізуть паростки малі (Н. Забіла);
// Занурюватися в що-небудь під дією сили.
Руда здавалася м'якою і податливою: тільки постав бур куди треба – і він сам лізе в руду, як ніж у масло (Д. Ткач);
// Виповзати, проступати назовні.
Напік спершу такого хліба, що і в руках не вдержиш: рідкий, крізь пучки лізе, кислий (Ганна Барвінок);
Воно [волосся] лізло з-під шапки та крізь дірки в шапці (М. Коцюбинський);
Нагло зайшов [Дясмелик] у хату в коротенькій кавалерійській куртці, .. і шапці-кубанці, з-під якої крученим прядивом ліз чуб (Григорій Тютюнник);
Кайдан може налякати й самого дідька: .. великий ніс, товсті губи, витрішкуваті очі, кудлаті брови, ще й чорні патли лізуть з-під шапки (Ю. Мушкетик);
// Потрапляти куди-небудь, зумовлюючи неприємні відчуття.
Спереду аж у вічі йому волосся лізе, уха закриває, по потилиці шльопається (Г. Квітка-Основ'яненко);
Під ногами стріляють петарди, і дим лізе у рот (М. Коцюбинський);
Він іноді стріпує довгим волоссям, яке лізе йому в очі, і весело поблискує своїми білими зубами (В. Винниченко);
Пахуче сіно лізло з-під рядна в очі, дядько такий білий і добрий, навіть не вірилося (І. Багряний);
Повзли [бійці] далі .. Знову лоскотав щоки спориш, .. лізли в очі сухе бадилля будяків, гостролистий пирій... (Ю. Бедзик).
11. Розпадатися на шматки (про тканину, хутро і т. ін.).
Смух у мене дуже добрий, – Лізе без ножа (Я. Щоголів).
(1) Лі́зти / полі́зти в бі́йку – розпочинати бійку.
Родина Гамаліїв з діда-прадіда перебойці. Образи не пробачать, з двох слів у бійку лізуть (Григорій Тютюнник);
Вірунька, стежачи за Іваном, бачила, що ось-ось він скипить. Поблід, зуби зціпились, ще слово – і спалахне, в бійку полізе, як не раз траплялося раніш (О. Гончар).
◇ [Аж] воло́сся (во́лос, чуб) підніма́ється (підійма́ється, встає́, стає́, лі́зе і т. ін.) / підні́меться (вста́не, ста́не, полі́зе і т. ін.) [вго́ру (догори́, ди́бом, ду́бом, сторч і т. ін.)] див. воло́сся;
(2) [Аж] із го́рла лі́зе (грубо пре, пре́ться) у кого, зневажл., перев. безос.:
а) хто-небудь дуже багатий, заможний.
Багач так має, аж йому горлом пхає, а бідняк лиш слинку ковтає (прислів'я);
“Навпростець, левадами, це зовсім близько. Хіба гріх у такого вкрасти? – знову підкралася думка”. – Йому ж з горла пре (Г. Косинка);
б) у кого-небудь дуже багато чогось.
У нас з бабою молока немає, а в них аж із горла преться (Ю. Збанацький);
– Наче крохмаль картопля. Біла-біла всередині. Казала Уляна, що на сушню виміняє. У кого з горла пре, тому і Бог дає (В. Дрозд);
(3) [Аж] із шку́ри (зі шкі́ри) лі́зти (вила́зити, рідше вилу́зуватися і т. ін.):
а) докладати великих, надмірних зусиль для досягнення чого-небудь; дуже важко працювати, дуже старатися і т. ін.
Він уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Панас Мирний);
Всі рвуться, вилазять з шкіри, аби скінчити роботу до 1-го (М. Коцюбинський);
Той із шкури лізе, та голодний сидить, а той і пальцем не кивне, та кабаком діло живе (А. Тесленко);
– Чи не уявляєте ви мене одним з тих йолопів, що .. з головою навантажуються працею, лізуть із шкури, щоб висунутись, заробити грошей, одне слово – досягти становища й заможності, як тепер кажуть? (В. Підмогильний);
Він справді зі шкури ліз та старався... І до сходу сонця приправив таки своїх пасажирів до табору (І. Головченко і О. Мусієнко);
Сокіл не любив відставати. Побачивши поперед себе коня, із шкури ліз, аби порівнятися, випередити, іти тільки першим (Д. Міщенко);
б) запопадливо вислужуватися перед ким-небудь, догоджати комусь.
Посилав своїх лакуз, і ті з шкури вилазили, щоб виправдати і возвеличити образ свого .. господаря (М. Стельмах);
І хай не лізуть братовбивці з шкіри – .. Не вийде з ката й холуя поет! (Д. Павличко);
[Аж (і)] о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть (вила́зять) / полі́зли (ви́лізли) див. о́ко¹;
[Аж] мура́шки (кома́шки) бі́гають (пробіга́ють, лі́зуть і т. ін.) / побі́гли (пробі́гли, забі́гали, полі́зли, пішли́ і т. ін.) по спи́ні (по ті́лу, за плечи́ма, за спи́ною, по́за спи́ною і т. ін.) див. мура́шки;
[Аж] о́чі [з ло́ба (з голови́)] вила́зять (лі́зуть) див. о́ко¹;
[Аж] о́чі ро́гом лі́зуть / полі́зли див. о́ко¹;
Вла́зити (лі́зти) в ярмо́ (в за́шморг) див. вла́зити;
Ду́мка (га́дка) запада́є (лі́зе, прихо́дить і т. ін.) / запа́ла (влі́зла, прийшла́ і т. ін.) [в го́лову (до голови́)] див. ду́мка;
(4) Живи́м до Бо́га (на не́бо) лі́зти / полі́зти:
а) виставляти перед усіма свою побожність, вихвалятися вірою, часто згадувати Бога, приховуючи недобрі наміри або вчинки.
Агресор, їй-бо, – чистої води християнська душа. Живим до Бога лізе та все клятви дає (О. Ковінька);
б) дуже погано себе почувати, страждаючи від болю, утрачаючи будь-яке терпіння; ледве витримувати, ледь не вмирати.
– Ніколи в мене не боліли зуби, а тут на тобі.. – Зробіть щось, – прошу [лікаря], – а то живим на небо полізу (Ф. Маківчук);
Живи́м у я́му (в домови́ну, в моги́лу, в зе́млю і т. ін.) ляга́ти (лі́зти, іти́ і т. ін.) / лягти́ (піти́, полі́зти і т. ін.) див. ляга́ти;
Зала́зити (лі́зти) / залі́зти зміє́ю (гадю́кою) в ду́шу див. зала́зити¹;
(5) За сло́вом (pідше за слова́ми, по сло́во) до кише́ні (у кише́ню, рідше у па́зуху) не лі́зти (не ла́зити) / не полі́зти:
а) уміти підтримувати розмову; любити поговорити.
Він .. над усе любив веселі теревені. І за словами сам не лазив до кишені (М. Рильський);
– Побачила я його, так ніби нічого чоловік, за словом до кишені не лізе, правда, перекошений трохи на війні, але всі форми є... І пішла за нього (М. Зарудний);
– Семеном звати, а вулично величають Язикатим. Гарний чоловік – усім друзяка, завсігди веселий, за словом у пазуху не лізе (М. Сиротюк);
[Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (З. Мороз);
б) бути дотепним і метким у розмові.
– Язик маєш гострий, по слово до кишені не лізеш (І. Муратов);
Та й сам дідусь був не промах: за словом у кишеню не лазив (О. Ковінька);
Був .. Гнат із таких, Що не лізуть в кишеню за словом (С. Олійник);
– А ви, дядьку, бачу, із тих, що за словом у кишеню не лізуть (Григір Тютюнник);
Всякому відріже, за словом до кишені не полізе (прислів'я);
О, той за словом у кишеню не полізе (С. Журахович);
Вогонь – не дівка. За словом до кишені не полізе (М. Руденко);
Іти́ (лі́зти) / піти́ (полі́зти) пробо́єм (на пробі́й) див. іти́;
Ки́датися (іти́, лі́зти) по тру́пах чиїх (че́рез тру́пи чиї) див. ки́датися;
(6) Лі́зти / влі́зти в го́лову (рідко до голови́, в па́мороки) чию, кому і без дод. – виникати, з'являтися у свідомості, у думці.
[Марфа Варфоломеївна:] Це все від байдиків лізе тобі, Олесю, таке в памороки – що того брак, а тобі і надто (М. Кропивницький);
Чи не скучає.. Все це мимохіть лізе до голови (М. Коцюбинський);
Відгонить од себе такі крамольні думки – дивись, що лізе в голову (М. Чабанівський);
Ще вчора на ковзанці він був їй не кращим і не гіршим від інших, а це так і лізе в голову (М. Стельмах);
– Хмуришся... – Та-а, всяке лізе в голову... (Василь Шевчук);
– А ти... чого стоїш, руки звісив, – звернувся Бульба до Андрія. – Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш батька? – От іще вигадав, – сказала мати, – обіймаючи Андрія. – І влізе ж таке в голову, що рідне дитятко та батька било (О. Довженко);
(7) Лі́зти / полі́зти в (пе́ред, ме́жи́) о́чі :
а) настирливо поставати в уяві; увижатися.
Цілісіньку ніч трясця його била, а кобила усе в вічі лізла (Г. Квітка-Основ'яненко);
Тільки що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову (Т. Шевченко);
Полягали старі спати, та не спалося; окраєць хліба з полиці ліз перед очі (М. Коцюбинський);
б) (кому, до кого і без дод., фам.) набридати кому-небудь чимось; приставати, чіплятися.
Як сльота у очі лізе (Номис);
– Варняка, лізе тобі у вічі... Тьфу! так з душі й верне (Панас Мирний);
[Данило:] То це я мушу на ґвалт гукати, чи що, щоб тебе здихатись? Чого лізеш в вічі? (М. Кропивницький);
в) набридливо вимагати чого-небудь.
[Цокуль:] Не піду я [в шинок]. Там набереться усякої голоти та й лізуть у вічі, щоб поставив горілки (І. Карпенко-Карий);
г) (з ким, з чим) турбувати кого-небудь, створювати комусь незручності.
Оце! наче жаба до очей лізе (Номис);
Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко);
– Отак завжди. Вип'є та й лізе межи очі! (Панас Мирний);
[Пріська:] Не лізьте, бабо, осою в вічі, бо при людях вилаю (М. Кропивницький);
[Старшина:] Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? (І. Карпенко-Карий);
– Ну й люди – газети не дадуть почитати. Рік газети не читав – тільки взяв до рук, а вони [сусіди] осою в очі лізуть (Ю. Збанацький);
Без тебе, мовляв, гірко, а тут ще ти межи очі лізеш! (О. Гончар);
ґ) привертати до себе увагу, виділятися серед чогось.
У очі полізло різне зілля: копитник і ракова шийка, материнка і чорнобіл (М. Стельмах);
(8) Лі́зти в пани́, зневажл.:
а) намагатися будь-що розбагатіти, зайняти помітне місце в суспільстві.
І про Колісника пішла по городу недобра чутка: накрав земських грошей, .. Он тепер хто посяде добро панське, хто у пани лізе (Панас Мирний);
б) ставати експлуататором.
– По-моєму, не лізь у пани, не висисай з народу крові (Панас Мирний);
(9) Лі́зти в па́щу (в па́зурі, в пе́льку і т. ін.) кого, чого, до кого – чого, кому, чому і без дод. – наражати себе на велику неприємність, смертельну небезпеку.
– На біса було лізти в пельку?! Нехай би собі тікали [шведи], скільки влізе (Ю. Яновський);
– Я не проти поїздки.., але лізти в пащу, в пазурі Третього відділення... Даруй, не бачу ніякого глузду (М. Олійник);
(10) Лі́зти в печінки́ кому і без дод., грубо – завдавати кому-небудь прикростей.
– Аж, нічогісінько, – одмовив Пищимуха [становому], похнюпившись. – І чого б їм [виборам] у ті печінки лізти? (Панас Мирний);
(11) Лі́зти в чужи́й горо́х, жарт. – втручатися в чиї-небудь перев. особисті справи.
[Баби:] От так йому, от так йому треба! Най не лізе в чужий горох! (І. Франко);
(12) Лі́зти (грубо пе́рти, пе́ртися і т. ін.) / полі́зти на роже́н (про́ти рожна́) :
а) наражатися на небезпеку, бути необережним у своїх діях; ризикувати.
– Інші поміщики, навпаки, тікають тепер із своїх маєтків, шкуру свою рятуючи. А він сам на рожен лізе (А. Головко);
– За праве діло і вмерти не страшно. – Воно-то так, але навіщо на рожен лізти? (І. Цюпа);
– Тут жарти кепські. Нема дурних на рожен перти (М. Олійник);
– Великі втрати. А могло ж їх і не бути... – Видно, на рожен полізли... (В. Кучер);
б) вдаватися до крайніх заходів, діяти, не задумуючись про наслідки.
– Ти вбив [Левчину], гадюко?.. – Нехай не лізе на рожен (О. Довженко);
Він, забуваючи про всяку обережність, міг сліпма полізти на рожен (О. Гончар);
в) наражати себе на неприємність.
– Ну, чого йому треба було на той рожен лізти? От і напоровсь! (А. Головко);
Марко сам нав'язується на біду. З дурного запалу сам на роги лізе (К. Гордієнко);
– Скажи, Бовдюг, що ти про мене думаєш? – тихо запитав Оксен, згортаючи цигарку. – А ти не розгніваєшся? – За що? Адже сам на рожен лізу (Григорій Тютюнник);
– Не треба на рожен лізти, краще хитрістю. Досі вона мені часто ставала в пригоді (Я. Стецюк);
г) діяти наперекір кому-небудь; чинити щось усупереч комусь.
Проти рожна перти, Проти хвиль плисти, Сміло аж до смерті Хрест важкий нести! (І. Франко);
– Не лізь на рожен. Дивись крізь пальці на її можливі художества (А. Головко);
[Андрій:] Не твого носа це діло. [Семен:] Ну от, я до тебе з душею, а ти на рожен лізеш (З. Мороз);
Так, все життя він лізтиме проти рожна, буде обстоювати те, у що вірить (І. Муратов);
– На рожен пертись не слід.. – Скрізь треба з толком та з розумом... (Є. Гуцало);
(13) Лі́зти до не́ба – звертатися з проханням до Бога; молитися.
В нудьзі притьмом не лізь до неба! Людей питай, свій розум май! (П. Гулак-Артемовський);
До неба ліземо в задумі (М. Хвильовий);
(14) Лі́зти (зала́зити) / залі́зти в [са́му] ду́шу чию, кому, до кого і без дод.:
а) виявляючи удавану люб'язність, приязнь до кого-небудь, домагатися його довір'я, прихильності.
П. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць в душу (Леся Українка);
В душі господарям лізуть, щоб потім самим панувати (М. Зеров);
б) всіляко намагатися сподобатися кому-небудь; закохувати когось в себе.
[Андрій:] Не залазь ти їй в душу, чуєш, не залазь. Не для тебе вона! (З. Мороз);
[Гнат (один):] А очі, очі як горіли в неї!.. Бач, як залізла знов у душу! (І. Карпенко-Карий);
в) спонукати кого-небудь до відвертості всупереч його бажанню.
– К чорту всі ваші сподіванки, – ввічливо прогарчав Анрі-Жак, – з якої речі ви лізете до мене в душу? (Ю. Яновський);
Буває, лізуть до тебе в душу з хамловитими допитками (О. Гончар);
Розпитувати так і не наважився – бо то ж лізти людині в душу (з газ.);
Пан прокурор залазив у душу обвинувачуваних (І. Франко);
г) втручатися в чиї-небудь особисті справи.
– Та чи я в твою душу лізу? – сказала тітка Майорчик. – Може, воно й справді все не так (Є. Гуцало);
А хай не намагається до неї в душу залізти! Вона цього нікому не дозволить (В. Собко);
ґ) намагатися зрозуміти кого-небудь, дізнатися про його наміри, думки, бажання і т. ін.
Як він пильно приглядається, як хитро залазить у душу (Ю. Бедзик);
Декого вже розкусила Марія і її порадники, та всім не залізеш у душу (А. Хижняк);
– Хто ж його знає. Хіба до чужого залізеш у душу? (Григорій Тютюнник);
д) бентежити, дошкуляти і т. ін.
Облесний бабин голосок залазив Насті в душу (Я. Качура);
Як той ірод, залізло [лихо] в саму душу (Панас Мирний); (15) Лі́зти / залі́зти (полі́зти) в петлю́:
а) наражати себе на смертельну небезпеку, свідомо ризикувати своїм життям.
– Нащо самим у петлю лізти? .. Пропадем, усі пропадем (О. Гончар);
Хуторянину думалось одне: розсипав він свої дні, як темну росу, і заліз у петлю (М. Стельмах);
б) гинути, потрапивши у безвихідне становище.
– Тобі, з твоїм характером, треба стати на одному. А то заробиш чахотку. Чи й... – обірвала, прикусила язика. Ірина сама доказала в думці: “Полізеш у петлю” (Ю. Мушкетик);
в) (до кого) потрапляти в залежність до кого-небудь.
На такому наділі не розженешся, хіба що в петлю до панів та глитаїв залізеш (І. Цюпа); (16) Лі́зти на о́чі кому і без дод. – часто з'являтися перед ким-небудь, набридливо перебувати біля когось; бути на видноті.
Не люблю осінньої ночі. Дощ ллється струйками по стрісі, Шушукають ворони в лісі, І привиди лізуть на очі – Не люблю осінньої ночі! (Б. Лепкий);
– Обійдеться, – заспокоював її [Ксеню] Гнат. – Головне, не лізти на очі (С. Голованівський); (17) Лі́зти не в своє́ [ді́ло] – утручатися в що-небудь без дозволу або не будучи компетентним, через що викликати чиєсь незадоволення.
[Черепань (Лисенку):] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв);
Той же чабанський гонор не дозволяв йому бути причепливим, лізти не в своє (О. Гончар); (18) Лі́зти під но́ги кому – ходити, бігати і т. ін. біля кого-небудь; заважати.
Тут летить .. тяжкий батьківський кулак і з сердитим криком опускається на спину дитини: – Чого під ноги лізеш..?! (М. Коцюбинський);
– Як будеш дурним, будеш їм усе лізти під ноги.., то певно будуть тебе лякати (О. Кобилянська); (19) Лі́зти / полі́зти ра́чки :
а) ледве йти (через сп'яніння, погане самопочуття і т. ін.).
А вже Охрім, На глум усім, П'яненький лізе рачки! (П. Гулак-Артемовський);
– Так нахлюпався, що додому рачки ліз (Ю. Збанацький);
Виходь же завтра навкулачки, Відтіль полізеш, мабуть, рачки (І. Котляревський);
б) (до кого) принижуватися перед ким-небудь; плазувати.
Так лізьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком (І. Котляревський);
в) докладати всіх зусиль, щоб домогтися чого-небудь.
Та вже хоч і рачки ліз, а свого доконав! (прислів'я); (20) Лі́зти / полі́зти в пля́шку, жарт.:
а) сердитися, гніватися (нерідко без достатніх на те підстав).
Сагайда не дав розгулятися своєму самолюбству .. Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер лізти в пляшку (О. Гончар);
– Скоїлось те, що в пляшку поліз чоловік. І сказати б .. так ні, статечний, розумний чоловік, а так, наче вожжина йому під хвіст попала (А. Головко);
б) виявляти незадоволення у зв'язку з чим-небудь.
– Не пори єрунди [дурниць], Женю, – несподівано м'яко заговорив Федір. – Не треба лізти в пляшку (Р. Іваничук);
– О, вже й у пляшку поліз! Чого з весілля тікаєш? Ну, любиш Наталку, то й люби (Є. Гуцало); (21) Лі́зти по тру́пах, зневажл. – не зважаючи ні на що, не рахуючись ні з ким, намагатися досягти своєї корисливої мети, робити все для власної вигоди.
Якби хотів, – чув би крик тої боротьби, і .. тих, що програли, і тих, що лізуть по трупах (Г. Хоткевич); (22) Лі́зти (зала́зити) з чобітьми́ в ду́шу чию, кому і без дод. – грубо, безцеремонно втручатися в чиї-небудь справи, в особисте життя.
І кинулись цілою сворою по всіх усюдах, .. одні одним з чобітьми в душу залазять (І. Франко);
Число співчуваючих .. Виросло до незрозумілих розмірів, і все то [те] приїздило, лізло з чобітьми в душу, задавало нескромні питання (Г. Хоткевич); (23) Лі́зти (спіши́ти, забіга́ти, су́нутися і т. ін.) попере́д ба́тька в пе́кло, перев із запереч., жарт.:
а) випереджати інших у чому-небудь; вириватися, вискакувати наперед.
[Микола:] Не треба ніколи забігати поперед батька в пекло (І. Франко);
– Не спіши поперед батька в пекло, – сказав він. – Я сам тобі скажу, коли це треба зробити (Л. Смілянський);
З сили-силенної порад і настанов [материних] Валентинові запам'яталась одна, мабуть, найголовніша: не лізти поперед батька в пекло (П. Інгульський);
Сердито запитав її: – Чого поперед батька лізеш у пекло? (М. Стельмах);
б) виявляти нетерплячість у розмові, перебивати, не дослухувати до кінця співрозмовника.
– Ти й дурити вмієш? – Не лізь поперед батька в пекло (Панас Мирний);
– Але ж ви, діду, таки щось заробляли? – Постривай-бо, не сунься поперед батька в пекло! Заробляли... (І. Нечуй-Левицький);
– Це той – у шкіряному кашкеті? – А хоч би й у шкіряному? Не поспішай поперед батька в пекло – познайомишся, то й узнаєш (Ю. Збанацький);
в) не розібравшись у чому-небудь, діяти необережно, зопалу, необачно.
– Не треба поперед батька в пекло лізти. Почекаємо, побачимо, що і як (З. Тулуб);
Мирон .. хоче застерегти молодшого [брата], що тепер треба обережніше жити між людьми. Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому й не спіши, Олександре, поперед батька в пекло (М. Стельмах);
– Ні, ні, не забігайте поперед батька... – перечив агроном. – Я за конвеєр (С. Добровольський);
[Макар:] Може, треба зараз іти. [Ряженко:] Не поспішай поперед батька в пекло (І. Микитенко);
(24) Лі́зти у во́ду, не зна́ючи бро́ду – робити що-небудь без попереднього обмірковування, зважування; бути необачним.
[Ніна:] Хіба ж таки можна лізти в воду, не знаючи броду? Під снігом валуни... (І. Гребенюк);
(25) Лі́зти че́рез го́лови – нахабно пробиратися куди-небудь через великий натовп або скупчення когось, чогось.
Хома із своїми підводами бився в загальній тисняві, лихословив усіх, ліз через голови наперед, гукаючи, що допіру начальник переправи наказав його пропустити першим (О. Гончар);
Вони [новачки], прочувши чи здогадавшись, що на всіх не вистачить, таку зчинили товчію біля каптерки .. Через голови лізли, аби вхопити шинельчину чи шапчину (Є. Доломан);
(26) Лі́зти чо́ртові (чо́рту) на ро́ги (в зу́би) , фам. – наражатися на небезпеку; ризикувати потрапити у складну ситуацію.
– Якби для того, щоб урятувати товариша, треба було не те що на вила, а й самому чортові на роги лізти, то й тоді ми не повинні задумуватися! – гнівно крикнув Кармелюк (М. Старицький);
Льотчик провів друга на дорогу, сказав на прощання: – То гляди ж, Найдо, не лізь чортові в зуби. Будь обережний! (В. Минко);
– Завжди сам лізеш чортові на роги! (О. Гончар);
Бігти в ліс – значить наскочити самому чортові на роги! Будемо тут! – вирішив к (П. Автомонов);
(27) На го́лову лі́зти кому і без дод., зневажл. – поводитися з ким-небудь безцеремонно, без належної поваги, не рахуючись з кимось.
Як воно над сотником таке нещастя скоїлось, то нема чого й лізти йому тепер на голову, у нього своїх клопотів доволі (А. Чайковський);
– Тьху! – удавано плюнув Копистка, – .. Планета нині така, що вся погань на голову мені лізе. Бригадир Кононенко суворо зауважив: – Відкоша отаким не даєш (Я. Гримайло);
(28) Наза́д лі́зти – відмовлятися, відступати від рішення, прийнятого раніше, від слова, даного кому-небудь і т. ін.
– Тепер якось ніяково назад лізти... А їхати не можу... І не поїду, нізащо не поїду... (М. Коцюбинський);
(29) На стіну́ (на сті́ни, на сті́нку і т. ін.) лі́зти / полі́зти :
а) бути дуже збудженим, неспокійно поводитися, наполягаючи на чому-небудь.
[Одарка:] Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Місяць тому ти ліз на стінку, вимагаючи миру.., а тепер співаєш щось зовсім іншої (З. Тулуб);
б) неадекватно поводитися, бути у відчаї; шаленіти.
– Чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо? (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Нагодувати його солоним, а тоді не давати води. ..на стіну полізе, сказиться! (М. Старицький);
Єремія репетував, кричав не своїм голосом. Голос його дійшов до найвищих нот. Він бігав по світлиці, трохи не ліз на стіни (І. Нечуй-Левицький);
Не йти́ (не лі́зти) з голови́ (з ду́мки, з ума́) див. іти́;
Не йти́ (не лі́зти) / не піти́ (не полі́зти) в го́лову див. іти́;
(30) Не лі́зе (не йде) / не полі́зе в рот (у го́рло, грубо в пе́льку) кому і без дод.:
а) у кого-небудь зовсім немає апетиту, хтось не хоче їсти, комусь не хочеться їсти.
Принесли їй і хліба, і паляниці, і якої то страви не понаносили! Так нічого їй і в рот не йде! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Черствий хліб не йшов йому в пельку (І. Нечуй-Левицький);
[Микола:] Ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе (І. Франко);
Маруся .. мовчки вертала кулешу Юрчикові.. – Не можу, голубчику. В горло не йде (Г. Хоткевич);
Винесла нехитру вечерю, заходилася спроквола їсти. А воно чомусь і надворі їй не лізло в горло (Є. Гуцало);
І сон не прийде, і хліба шматок не полізе в горло, коли чекаєш, що ось-ось на тебе впаде град куль і свинцю (Ю. Збанацький);
б) у когось дуже багато чого-небудь.
Такий багатир, що й свої [гроші] в пельку йому не лізуть (В. Самійленко);
(31) Ні в я́кі воро́та (две́рі) не лі́зе:
а) зовсім безглузде, нелогічне, непристойне і т. ін. що-небудь.
Розмова дістала інший напрямок .. Курат почав патякати таке, що аж ні в які ворота не лізло (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
б) не годиться; негарно, неприємно, непристойно і т. ін.
Ти ще й смієшся?.. Ні, ти жартуєш! Це ні в які двері не лізе (М. Стельмах);
О́чі блука́ють (лі́зуть, ла́зять і т. ін.) див. о́ко¹;
Полі́зти / (рідко лі́зти) живце́м (живи́м) у моги́лу (в я́му) див. полі́зти;
Сам (так
і) про́ситься (лі́зе) в рот (до ро́та, на губу́) див. сам;
Сам у рот лі́зе (про́ситься) див. сам;
(32) У [са́ме] пе́кло лі́зти / полі́зти:
а) намагатися бути там, де найважче, де найбільша небезпека; ризикувати життям.
І треба ж було в саме пекло лізти. От і наслідки (з газ.);
б) заради кого-, чого-небудь бути готовим на будь-які випробування; робити неможливе.
– Аби молодиця слово сказала, в пекло полізе (М. Коцюбинський);
– Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло полізу без слова (В. Самійленко);
– За десятини не тільки в ярмо, – а й у пекло можна полізти, – повчаючи, сказав Гнат (М. Стельмах);
Хоч бери́ та лізь живце́м у зе́млю див. бра́ти;
(33) Хоч живи́м (живце́м, живо́му) у зе́млю (в моги́лу, в гріб і т. ін.) лізь (рідко клади́сь) – уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; безвихідь.
Як же так нагло можна? Як же це? Ти погадай, стоїть на пні житце, Ти погадай, корова, коні, дріб, Без того – хоч живцем кладися в гріб (Б. Лепкий);
– А тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь (М. Стельмах);
– Тут живому хоч у могилу лізь (П. Колесник);
(34) Хоч у петлю́ (у за́шморг) лізь – уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; немає виходу.
– Я мислю собі так, же [що] як доскочать сюди гайдамаки, ото ж буде... Місіонери, можні колегіанти розбіжаться хто куди, а мені хоч у зашморг лізь (М. Сиротюк);
Потрапив у таку халепу, що хоч у петлю лізь (із журн.);
Шмато́к (рідше кусо́к) не йде (не лі́зе) / не піде́ (не полі́зе) в го́рло див. шмато́к.