ХИТРУВАТО

ХИТРУВА́ТО.

Присл. до хитрува́тий.

Голова уважно вислухав, усміхнувся хитрувато, а далі й каже: – От що, Василю Олександровичу, переходьте жити зі своїми шибениками на колгоспний баштан (І. Цюпа);

Старіший підходить з якимсь урочистим лицем, якось хитрувато шаркнув ногою (С. Васильченко);

Варивон хитрувато закручував куцими пальцями цигарку, а оком косив на своє подвір'я – щоб хтось із домашніх не побачив (М. Стельмах).