ІНДИКТ

ІНДИ́КТ, у, ч., іст.

1. У Стародавньому Римі – п'ятнадцятирічний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених.

Спершу індикт був обов'язковим для всієї Римської імперії, за винятком Єгипту. Імператор Юстиніан І зробив обов'язковим датування після індикту всіх офіційних документів (з навч. літ.);

Рахунок індиктами веде свій початок від тих переписів населення, які раз на 15 років проводилися в Римській імперії і Візантії (з наук.-попул. літ.);

Обов'язковий індикт.

2. Запроваджена в IV ст. у Візантії одиниця старовинного літочислення тривалістю в п'ятнадцять років.

Стародавня Русь знала і реально застосовувала різні принципи хронологічних обчислень: сонячні та місячні роки, індикти (п'ятнадцятирічні періоди, так зване Велике коло, Метонів цикл тощо) (з наук. літ.);

Під час переведення дат з візантійського літочислення на сучасне застосовуються обчислення за індиктами (порядкове місце відповідного року в рамках поточного 15-літнього циклу, в якому вихідною точкою цієї циклічної лічби є ера) (з навч. літ.);

Битва була нескінченно довга, але ще довший був літній день тисяча чотирнадцятого року червня дванадцятого індикту (П. Загребельний).

Одиниця обчислення часу за п’ятнадцятирічними циклами

Інди́кт, -та, -тові