ЦАПИНИЙ

ЦАПИ́НИЙ, а, е.

Прикм. до цап¹.

Увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (І. Нечуй-Левицький);

Дослухуючись до звуків і шумів ночі, він пізнавав за дверима кроки домовика, що має цапині копита (С. Скляренко);

// Вигот. із шкури цапа.

Та тепер вже молоденький [козак] Коня не сідлає, А цапині постоли він На ноги взуває (І. Манжура);

// перен., розм. Такий, як у цапа.

Остапові згадавсь котигорошок. – Хіба я боюсь смерті? – чув він його цапиний голос. – Зроду-звіку... (М. Коцюбинський);

Дід Прохор задоволено сміявся, по-молодецькому розправляв свої сиві кущуваті вуса, погладжував цапину борідку (Ю. Збанацький).

цапи́ний

[цапини^ей]

м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і

ЦАПИ́НИЙ, ЦА́П'ЯЧИЙ, КОЗЛЯ́ЧИЙ, КОЗЛИ́НИЙ, КОЗЛО́ВИЙ.

Goat (attr.), goatish

Цапи́ний, -на, -не