АВТОІНФЕКЦІЯ (грец. autos — сам + лат. infectio — пошкодження; син.: автогенна, ендогенна інфекція, самозараження) — різновид ендогенної інфекції, зумовленої власною умовно-патогенною мікробною флорою організму, як наслідок механічного перенесення збудника хвороби з одного місця організму в інше. Напр., занесення стафілококу, кишкової палички з носової порожнини, промежини в рану; дерматофітів з одного місця організму в інший. У генезі А. велике значення мають ослаблення фізіологічних функцій організму, зниження бар’єрної ролі шкіри та слизових оболонок, що може викликати як ізольований місцевий, так і генералізований процес з бактеріємією та вторинними метастатичними осередками. Підтвердженням А. є ідентичність видового і варіантного складу виявлених збудників. У поняття А. нерідко включають ендогенну та метастатичну інфекцію. До збудників А. відносять різні мікроорганізми, що постійно розмножуються на шкірі та слизових оболонках дихального і травного тракту, статевих органів, кон’юнктиві. Найбільше значення як збудники А. мають різні кокові форми, особливо стрептококи та стафілококи, кишкова та синьогнійна палички, протей, деякі види грибів. Найчастіше А. розвивається в мигдалинах, товстій кишці, бронхіальному дереві, легенях та сечових шляхах.
БМЭ. — М., 1978. — Т. 2; Борисов Л.Б. Медицинская микробиология, вирусология, иммунология. — М., 2002; Иммунология. Справочник / Под ред. Г. Бундшу. — К., 1981; Поздеев О.К. Медицинская микробиология / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001.