СТИРЧА́К, а́, ч., розм.
Те, що стирчить, виступає вперед, угору.
Стримить [одна з скель], ніби голова сахару [цукру]. На тому стирчаку ще десь узялись ялини; вони вросли в зазубні і стирчать голі, без гілля (І. Нечуй-Левицький);
М'яко стелилася килимом польова м'ята, сухими стирчаками піднімався над нею полин (Ю. Бедзик);
* Образно. Коли минуле покрилося вже прозорчастим туманом, коли пожилося вже і пооббило тобі життя всі вугли й стирчаки, – тепер тільки всією душею розумієш, як чисто тоді все було, як гарно, як чесно (Г. Хоткевич).
-а, ч., розм.
Те, що стирчить, виступає вперед, угору.