НЕБУТТЯ

НЕБУТТЯ - заперечення буття. Має відповідні останньому, але протилежні значення. 1) Синонім неіснування, котре у Гегеля отримало назву "ніщо", або "чисте ніщо". Взяті самі по собі, такого роду буття і "ніщо" - це абстракції, що й виражено прикметником "чисте". Якщо від речі відокремити всі властивості, за винятком того, що вона є, то нічого не залишиться. Тому чисте буття і "ніщо" однаково беззмістовні і тотожні між собою. Водночас вони абсолютно протилежні, бо становлять відмінність між існуючими чи неіснуючими речами. В цій суперечності криється таємниця, чому Гайдеггер і каже: "3 питанням про буття як таке ми підступаємо до межі повної темряви". 2) Визначене Н. - певна річ, явище, стан, що виникають із знищення чи зникнення попередніх утворень. Так, брунька зникає, коли розпускається квітка, квітка - з появою плода тощо (Гегель, "Феноменологія духу"). Кожне наступне утворення є запереченням, Н. попереднього. Буття та Н. у поєднанні утворюють сторони чи моменти становлення, в якому щось виникає і щось зникає, отже, містить в собі подвійний перехід буття в Н. і навпаки. В цьому особливість філософії Геракліта і всієї діалектики становлення, що її Лосєв відносить до головних характеристик античного світогляду. Обидва сенси Н. відіграють вирішальну роль у житті людини, бо лише вона здатна відокремлювати їх від речей і робити змістом своєї діяльності. Це досягається завдяки свідомості і мисленню. 3) Звідси третій сенс Н.: воно - синонім свідомості. Таке тлумачення розроблено в праці Сартра "Буття і ніщо". У Гегеля дані категорії мають переважно онтологічний характер. Сартр повертає їх у сферу антропології. Перша позначає об'єктивне, матеріальне, тілесне, друга - суб'єктивне, діяльнісне начало, котре обґрунтовує фундаментальну властивість людини - свободу. Остання - це не пізнання необхідності, як уявлялося традиційно, а неантизація (тобто заперечення) всього об'єктивного. В цьому полягає й інший вагомий сенс, бо з поступом історії руйнівна, неантизуюча роль людства помітно зростає і ставить під питання своє власне буття (див. ніщо).М. Булатов

відійти́ (піти́) / відхо́дити (іти́) у небуття́, книжн. 1. уроч. Померти. Не помре (Сеспель), не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Ю. Збанацький); Пішов чоловік у небуття, так і не повідавши нікому таємниці, де придбав хлопчину, з якого той кореня (І. Головченко і О. Мусієнко); (Ганна Андріївна:) Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець... Перемогу нашу бачу над ворогом (Ю. Мокрієв). 2. Безповоротно минути, пройти. Ще приголомшені вчорашнім ходять ті, хто вцілів у війні, ще не віриться їм, що війна відійшла в небуття (П. Загребельний); У небуття відійшли ті часи, коли епідемії віспи, холери, чуми спалахували в селах та містах нашої країни (З газети); // Перестати існувати; зникнути. На обрії, неначе хмари, Лежали сині пасма гір. Та яничарів двох примари Мені ще заступали зір. Я не питав про їх наймення — Нехай ідуть у небуття. Їх відреклася рідна н ка́нути у бе́звість (у небуття́, у ві́чність). Зникнути назавжди, безповоротно. Радісно розуміти, що книжки Юрія Шовкопляса в безвість не канули (З газети); Довкола панувала могильна тиша, немов земля вся канула в небуття (В. Гжицький). ки́нути у небуття́. Забути що-небудь. А кинеш у небуття батьківське, сину, то й власне життя безплідно впаде (О. Гончар).

-я, с. Стан, коли припиняється існування, життя, буття. Піти в небуття.

безвість, непам'ять; (нереальний світ) засвіти.

небуття́ іменник середнього роду

{неибут:а́} -т:а́.

филос. небытие

-я n niebyt

нябыт

нябыт