КІЛОК

КІЛО́К, лка́, ч.

1. Груба палиця (іноді жердина), загострена з одного кінця; паля (у 2 знач.), гострокіл.

Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (І. Нечуй-Левицький);

Тимон зачепився ногою за свій власний кілок, упав та вже й не підвівся на рівні ноги (Д. Бузько);

В березі на високих кілках звисав довгий, густий невід (О. Десняк);

Коли я проходжу через підперту кілком браму, мені здається, що моє життя кінчилось (Б. Антоненко-Давидович).

2. Дерев'яний стрижень, закріплений у чому-небудь для вішання одягу, рушника і т. ін.

Він почепив на кілок шапку, роздягся й закинув на жердку свиту (М. Коцюбинський);

Я ввійшла в хату, побачила на кілку його гімнастерку, на стіні дробовик (М. Чабанівський);

Крізь відчинені дверцята я побачив там на полицях якісь горнятка, на кілку – сито (К. Гриб);

* У порівн. Як дома, то до півдня буде [панночка] вбиратись, та начіпляє на себе всього, що треба, а чого й зовсім не треба, як на кілок у коморі (Марко Вовчок).

3. муз. Дерев'яний або металевий пристрій на струнних інструментах, до якого прикріплюють струни.

За допомогою кілка здійснюють настроювання музичного інструмента (з навч. літ.).

○ (1) Ні кілка́ ні дрючка́, перев. зі сл. мати із запереч., у знач. присл. – нічого.

– Я з колишньої шляхти, що не має ні кілка ні дрючка (З. Тулуб);

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) кіло́к у тин, зі сл. упертися, у знач. присл. – дуже, надто.

– Інші всюди заробляють, а ти всюди проробляєш, – підвищує голос Марійка. – Бо уперся, мов кілок у тин, і навіть за медом не нагнешся. – Хе, – знаю твій мед, – підсміюється Іван (М. Стельмах);

Гризло звелів, щоб той їхав негайно, а Куземко знов за своє: уперся як кілок у тин, не поїду, і все (В. Шкляр).

◇ Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к (кіл) [у моги́лу] див. вбива́ти¹;

(3) До оси́кового кілка́ – до кінця життя, до смерті.

Їхня-бо [панських слуг] батьківщина – то лакейські передпокої в панських палацах! Там вони житимуть аж до осикового кілка (Остап Вишня);

(4) З пе́ршого кілка́, зі сл. починати – з самого початку, з нічого.

Все доводилося починати з нуля, з першого кілка, але енергія першопрохідців була воістину невичерпною (із журн.);

Великої промисловості в Білорусії до революції не було, все доводилось починати, як кажуть, з першого кілка (з газ.);

Кілко́м стоя́ти / ста́ти див. стоя́ти;

Кілко́м стримі́ти у душі́ див. стримі́ти;

Стоя́ти / ста́ти кілко́м (коло́м) в го́рлі див. стоя́ти;

Теса́ти кі́лля (кілки́) на голові́ (рідко на ті́мені) див. теса́ти;

[Хоч] кіл (кіло́к, кілка́, кола́ і т. ін.) на голові́ теши́ (рідше теші́ть) див. теса́ти;

(5) Як (мов, нена́че і т. ін.) на кілку́, зі сл. теліпатися, висіти і т. ін. – дуже вільно (лежати на кому-небудь – про одяг).

“Але ж талія моя не кругла – сукня пообвисала й теліпається, неначе на кілку”, – подумала Балабушиха (І. Нечуй-Левицький);

– А на кого ж вони там міряти [костюм] будуть, коли шитимуть? – На кого-небудь! – Що значить – на кого-небудь? Ну пошиють, а ти одягнеш, і висітиме він, як на кілку! (С. Олійник);

Як соро́ка на тину́ (на кілку́, рідше на терни́ні) див. соро́ка.

ВІ́ШАЛКА (поличка чи стояк з дерев'яними чи металевими стрижнями для вішання одягу або окремий забитий в стінку стрижень), ВІША́К рідше, ВІ́ШАЛО діал.; ШАРА́ГИ діал. (такий стояк); КІЛО́К, КЛЮ́ЧКА, ГАЧО́К, ГАК (окремий такий стрижень). Старий.. повісив на вішалку кожух і сів коло лави на малесенький стільчик (Григорій Тютюнник); Не звертаючи найменшої уваги на Чуйгука, що стояв біля вікна, наче вішак, повідчиняла (Зоня) шухляди (Ірина Вільде); Коли виходили з зали й він здіймав з вішала свій капелюх, переходила коло нього одна студентка (О. Кобилянська); Він почепив на кілок шапку, роздягся й закинув на жердку свиту (М. Коцюбинський); Зайшов у хату, мовчки повісив шапку на ключці, скинув сірячину (А. Головко); Знімає (Галя) капелюшок, ладнає зачіску, чіпляє капелюх на гак (П. Кочура).

КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм. (палиця, витягнена з тину); ШТИЛЬ (перев. для носіння соломи, сіна); ПІКЕ́Т (невеликий кілочок з номером, забитий у землю для нівелювання); ПРИ́КІЛ, ПРИКІЛОК розм., ПРИ́КОЛЕНЬ діал. (вбитий у землю). Хтось грюкає кілком по запорах (А. Головко); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський); Крамницю знову замкнули, дід Кузьма забив круг неї чотири паколи і обснував їх мотузом (В. Кучер); Вмерти на палі — то не слава. Примусити ворога вмерти — ото слава! (Н. Рибак); Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (Ю. Мушкетик); Тут саме життя підіймає, бо рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал. Роботи ведуться в глибині степу, між пікетами, що їх і Ліна розставляла теж (О. Гончар); Стоять прикілки у тину височенькі (Словник Б. Грінченка).

кіло́к

[к'ілок]

-лка, м. (на) -лку, мн. -лки, -лк'іў

Хоч кілля на голові теши.

Про людину, до якої ніяк не доходить, що себе треба добре поводити.

[kiłok]

ч.

kołek

【阳】 (一修尖的) 粗棍, 橛, 椿

див. палиця

Кіло́к, кілка́, на кілку́; кілки́, -кі́в

див. кіл