ВАГА́НТИ, ів, мн. (одн. вага́нт, а, ч.), іст.
У середні віки в країнах Західної Європи – мандрівні актори, поети, співаки – автори та виконавці вистав, пісень, рідше прозаїчних творів звичайно сатиричного спрямування.
Вагантами ставали клірики, які не мали постійної парафії, школярі та студенти, які подорожували з міста в місто в пошуках знань і кращих учителів, утеклі монахи та ін. (з наук. літ.);
Творчість українських мандрівних дяків і школярів нагадує поезію середньовічних вагантів: традиція бурлескної поезії, що межує з пародією, травестією й відвертою сатирою, може вважатися предтечею романтичної іронії (з навч. літ.).
вага́нти
• ваганти
, голіарди (від лат. vagantes — мандрівні; старофранц. goliard — блазень) — середньовічні мандрівні клірики (здебільшого ченці-втікачі), школярі, студенти в Німеччині, Франції, Англії, Пн. Італії, які складали сатиричні, любовні, застольні пісні та дотепні пародії на церк. тексти і ритуали. В. переслідувались церквою і властями. В середовищі В. виникло чимало студ. пісень, зокрема "Gaudeamus igitur". Розквіт творчості В. припадає на 12 — 13 ст. В історії укр. л-ри подібне явище — творчість мандрівних дяків.
■ Літ.: Гаспаров М. Л. Поэзия вагантов. В кн.: Поэзия вагантов. М., 1975.
Г. Л. Рубанова.
-ів, мн.
В 12-14 ст. у деяких країнах Західної Європи – мандрівні актори, автори і виконавці пародійних та сатиричних пісень.