ГОРЛЯ́НКА, КИ,

Горля́нка, ки, ж. 1) Горло. Стор. І. 48. У роті пересохло, аж торохтить горлянка, мов та гусяча, що баби на неї клубки мотають. Мир. Пов. II. 61. Любив неборак і яку кватирку в горлянку вилить. Св. Л. 169. 2) Высушенное птичье (особенно гусиное) горло, начиненное горохомъ, служащее для дѣтей игрушкой и для наматыванія нитокъ. Аф. 366. 3) Раст. a) Brunella granditlora Moench. ЗЮЗО. І. 114. б) Filago arvensis. ЗЮЗО. I. 123. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 313.