ОТУТ

ОТУ́Т¹, присл., розм.

Підсил. до тут¹; ось тут.

Я отутечки родилась, Тут і виростала, Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю (Т. Шевченко);

Отут, на узбережжі Рони, Тебе вітає, Авіньйоне, Старий закоханий юнак (М. Рильський);

– Не хочемо, пане, ні вашого лісу, ні вашої помочі. Вона ще й досі сидить отут у печінках, – строго глянув на пана Демид Ґонтар (М. Стельмах).

ОТУ́Т², част. підсил.

Уживається при конкретизації характеру протікання дії.

– Мені уліво трішки взять – і якраз доріжкою до млина дійти, а я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка (Григорій Тютюнник).

I. ТУТ (у цьому місці; за цих обставин; у цей час), ТУ́ТА розм., ОТУ́Т підсил. розм., ТУ́ТЕЧКИ (ТУ́ТЕНЬКИ) розм., ОТУ́ТЕЧКИ (ОТУ́ТЕНЬКИ) підсил. розм., ОТТУ́Т підсил. заст.; О́СЬДЕ розм., О́СЬДЕЧКИ розм. (у цьому самому місці). "Там Оксана, там весело І в сірій свитині; А тут... а тут... що ще буде? Може, ще загину?" (Т. Шевченко); Чи знов рідну землю в сльозах поцілую, Чи вік протиняюсь отут по Вілюю? (П. Грабовський); І Пархім, де було вздрить, що люди чого-небудь зійшлися, то і він тутечки (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого се ти, Симоне, тутеньки шукаєш? (Ганна Барвінок); (Катря (вбігає задихана до хати):) Я осьдечки, бабусю, я осьде! Здорові були, бабусю! (С. Васильченко).

Оту́т, присл.; от ту́т (з різн. знач.)

див. близько; тут