РУНДУ́К, а́, ч.
1. Те саме, що ґа́нок.
В садку сутеніє. Степан нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук, прудко та звинно зіскакує з рундука на землю (Леся Українка);
Добре втомившися, знайшла вона чималий будинок з великим рундуком (Б. Грінченко);
Перед брамою сани спинилися, хтось на рундук увійшов, з ключником говорить, крізь кімнати іде, дверми лускає (Б. Лепкий);
Дівчина зійшла на легкий, обгороджений балясинками рундук, зупинилася перед дверима (М. Стельмах);
Кочубей з цілим оберемком паперу переходив через гетьманський двір до рундука палацу. Він ішов до Мазепи (Д. Мордовець).
2. Легка споруда, що являє собою відкритий або критий прилавок для роздрібної торгівлі.
– Пішла я в той ряд, де продають огородину [городину]. А ряд той довгий, похожий на вулицю: по обидва боки рундуки з покрівлею на стовпцях (І. Нечуй-Левицький);
Порох стоїть над рундуками, коло яких позостовались тільки .. торговці (В. Винниченко);
Іноді пес кидав старого газетяра й блукав на базарі, біля рундуків (М. Хвильовий);
Ліворуч, трохи далі, затих базар із своїми крамницями, рундуками, ятками (С. Черкасенко);
Він не бував у пивницях і цікаво роздивлявся на рундук із їстивним, грубенького господаря в піджачній парі .. і на соковитий малюнок свіжого рака перед себе (В. Підмогильний);
Серед приватних крамничок і рундуків метушилися покупці та продавці (Н. Рибак).
3. Невелика споруда для ремонту, лагодження чого-небудь (перев. взуття).
На розі вулиці моєї У голубому рундуку Працює швець (І. Нехода).
4. Великий ящик з кришкою для зберігання чого-небудь.
– Отже я й кажу: і на березі не був, і про своє господарство не потурбувався. В рундуці що робиться! Смітник! (Д. Ткач);
// Продовгуватий ящик для сидіння або лежання.
На цвинтарі, і там не без іграшок: де побачать [парубки], що на рундуках полягали дівчата, так їх і поперекидають (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка.- Чудинов А.Н.,1910.
Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка.- Павленков Ф.,1907.
Полный словарь иностранных слов, вошедших в употребление в русском языке.- Попов М.,1907.
Толковый словарь иностранных слов Л. П. Крысина.- М: Русский язык,1998.
ГА́НОК (прибудова біля входу в будинок зі східцями, іноді з покрівлею), ГА́НКИ мн., РУНДУ́К, ПРИ́СІ́НКИ, ПРИ́СІ́НЦІ, ПРИ́СІ́НОК, ПІДСІ́ННЯ, ПІДДА́ШОК, ПІДДА́ШШЯ (тільки з покрівлею). Різнилася (школа) тим від інших мужицьких хатів, що була з ґанком на побілених стовпах і з дзвінком над стріхою (Лесь Мартович); Сидить (Тетяна), схилившись на шкільних ґанках (С. Васильченко); Христя вийшла на сінешній рундук (Панас Мирний); Молодії до присінок Кониченьків в'яжуть (П. Куліш); За старосвітським звичаєм дівчина мала провести хлопця до порога чи до присінка (М. Стельмах); Вдовина дочка замітає підсіння (П. Чубинський); Він підходить до хатнього піддашшя, перед порогом тупає ногами, обтрушує з чобіт сніг (Д. Бедзик).
КІО́СК (невелика споруда для роздрібної торгівлі), РУНДУ́К, ЛАРЬО́К. Виноград продавали в кіоску (Ірина Вільде); Осінній вітер глухо виє між порожніми рундуками базару (В. Еллан); Із запізненням відкрив свій ларьок книгар, і зараз же по книги посунули покупці (Ю. Яновський).
РУНДУ́К (спеціальний стіл для торгівлі в крамниці, буфеті, на базарі тощо), ПРИЛА́ВОК, ЛЯ́ДА (перев. відкидна); ШИНКВА́С заст. (у шинку). Ряд той довгий, похожий на вулицю: по обидва боки рундуки з покрівлею на стовпцях (І. Нечуй-Левицький); Продавець підняв скляну покришку прилавка (О. Донченко); (Рахміль:) Люди бунтуються проти вас. Я собі за лядою стою та все слухаю (І. Франко); За шинквасом з бочками і двома пузатими барилами стовбичила худорлява постать господаря корчми (П. Кочура).
СКРИ́НЯ (великий ящик з кришкою для зберігання одягу, коштовних предметів тощо), РУНДУ́К, СУНДУ́К розм., ШАФА́РНЯ діал.
Я́ТКА (легка будівля для тимчасової торгівлі, виставки тощо), РУНДУ́К, БАЛАГА́Н. Біля крамниць і полотняних яток сиділи крамарі, сонними очима проводжаючи подорожніх (П. Кочура); Осінній вітер глухо виє між порожніми рундуками базару (В. Еллан); А далі (на ярмарку) понапинаті балагани — це манячать пустовитівські (з Канівщини) рушники, поцяцьковані червоними й синіми смугами (І. Нечуй-Левицький).