ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.; ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). — Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати (окру́чувати), дружи́ти рідше жени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею (дівчиною) поєднать, — А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); — Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); — У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); — Моя (дочка) вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м'ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя (тебе) зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, — дай руку молодому! Мати, — свого сина ожени! (П. Тичина); — Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ'яненко).
Гн҃ъ аще не оженить раба своего… вѣдыи ˫ако блудъ творить. да ѿлучитьсѧ. (μὴ ζευγνὺς δοῦλον) КР 1284, 50г; Всеволодъ ѡжени с҃на своѥго Ст҃осл(а)ва. Василковною Полотскаго кнѧзѧ. ЛЛ 1377, 103 об. (1143); Тое же зимы ѡжени Гюрги с҃на своѥго Глѣба в Руси. Изѧславною Дв҃двча. Тое же зимы ѡжениша Новгородци Мстислава Гюргевича. и по˫аша за нь Петровну Михалковича. Там же, 116 (1155); Кнѧзь Кыевьскыи Ст҃ославъ Всеволодичь ѡжени. •в҃• с҃на. за Глѣба по˫а. Рюриковнѹ. а за Мьстислава ˫Асыню… бы(с) же бракъ великъ. ЛИ ок. 1425, 219 (1182).
Коби я оженивсь, давби вола, коби я розженивсь, давби два.
Про чоловіка, що не годен був оженитися, а коли оженився, то дістав лиху жінку. Менше коштує придбати лихо, як позбутись його.
Легше оженитися, як розженитися.
З розводом получені великі клопоти та кошта.
На силу мати сина оженила, та на підпитку невістку судила.
Мати присилувала сина оженитися, та опісля невістку обмовляла.
Оженився біснуватий, та взяв собі дурновату, та не мали що робити, підпалили хату.
Лихе та абнормальне подружжя.
Оженися — не журися, будеш панувати, жінка буде свині пасти, а ти завертати.
Насьміх з бідного подружжя.
Оженися — не журися, піде ти рукою, жінка піде за борщем, а ти за мукою.
Значіння, що й попереднє.
ОЖЕНИ́ТИ, оженю́, оже́ниш, док., кого, на кому і без дод.
З'єднати шлюбом чоловіка з жінкою.
[Відьма:] Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила... (Т. Шевченко);
Восени батько оженив парубка на рябій дівці, яка не вроду принесла, а пригнала воли у двір Євдокима (М. Стельмах).
оженю, ожениш, док., перех., на кому і без додатка.
З'єднати шлюбом чоловіка з жінкою.
[ożenyty]
дієсл.
ożenić
див. одружити, одружитися
【完】 见 женити