ДІЖА́, ЖІ́,
Діжа́, жі́, ж.
1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831. Питай, чи діжу замісить. Мет. 238. Діжу́ виробля́ти. Валять хлѣбы. Мнж. 179.
2) Круглая ямка въ землѣ, вырываемая среди другихъ меньшихъ при дѣтской игрѣ въ місяць. Ив. 36. Ум. Ді́жка. А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить. Грин. ІІІ. 314.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 390.