НЕХРЕ́ЩЕ́НИЙ, а, е.
1. Над яким не здійснювали обряду хрещення, якого не хрестили.
Виростають нехрещені Козацькії діти; Кохаються невінчані (Т. Шевченко);
Що тут робити? Вже три дні як дитина нехрещена... (Панас Мирний);
// у знач. ім. нехре́ще́ні, них, мн., (одн. нехре́ще́ний, ного, ч.; нехре́ще́на, ної, ж.). Ті, над ким не здійснювали обряду хрещення.
Схаменулись нехрещені. Дивляться – мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Т. Шевченко).
2. Який не належить до християн; нехристия́ни́н.
З божою допомогою вирізавши на своєму шляху всіх до дного пана, уклавши різних підпанків і нехрещений люд, підготувавши оцей, останній, похід, врешті повів. НА УМАНЬ! (Г. Колісник);
// у знач. ім. нехре́ще́ні, них, мн. Усі, хто не належить до християн.
Де ж козацтво пробуває, Що не йде, не поспішає, Рід свій, добра рятувати, Нехрещеним одсіч дати? (Микола Чернявський).
-а, -е.
1) Над яким не здійснювали обряду хрещення, якого не хрестили. || у знач. ім. нехрещені, -них, мн. (одн. нехрещений, -ного, ч.; нехрещена, -ної, ж.), нар.-поет. Ті, над ким не здійснювали обряду хрещення; русалки.
2) Який не належить до християн. || у знач. ім. нехрещені, -них, мн., нар.-поет. Усі, хто не належить до християн.
ПОГА́НИ́Н (той, хто не сповідує християнської віри), НЕХРИСТИЯ́НИ́Н, НЕХРЕЩЕ́НИЙ, ЯЗИ́ЧНИК, НЕ́ХРИСТ заст., розм. Він зрідні став сирійським поганинам, — Що йменувались "пильними". Вони, закони діставши від іудеїв, Так пильнували недоторканість їхню, Коли навіть ті вже забули про них (переклад І. Драча); (Люцій:) Тоді, коли скликалися ті збори, Руфін ще справді був нехристиянин (Леся Українка); Залишаючись ще досить тривалий час язичниками, вони поклонялись звичним божествам — ідолам (з журналу); На шпилі костьолу з'явилося досить чітке зображення змії. Спочатку думали, що її намалював якийсь нехрист (з журналу).
[nehreszczenyj]
прикм.
niechrzczony