НЕЗДУЖА́ЛИЙ

НЕЗДУЖА́ЛИЙ, а, е, рідко. 1. Який нездужає; хворий. Хата. Мати нездужала. Хліб зацвілий на столі (Рильський, Поеми, 1957, 286). 2. Який не має фізичних сил, міцного здоров’я; кволий, безсилий. Оришка — стара вже, нездужала, — тільки й того, що доглядає дитину… (Мирний, І, 1949, 140); Співав [кобзар Остап Вересай] похилий, нездужалий, Співав — і серцем молодів, Співав — і люди оживали, Співав — і ріс народний гнів (Рильський, III, 1961, 137). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 317.