ЗАПОВІ́Т (розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті; передсмертна воля; настанова, наказ послідовникам чи нащадкам), ДУХІВНИ́ЦЯ, ТЕСТАМЕ́НТ рідше, ЗАВІ́Т уроч. — Про який же скарб говорив батько? — поцікавився Сварг, почувши про заповіт батька (С. Скляренко); Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав (О. Ковінька); — Знаєте, старий чоловік, а говорити з ним прямо про те, щоби зробив тестамент, якось не випадає (І. Франко); Текст Біблії християни називають Святим Письмом, одкровенням Бога, його завітом (з журналу).
-у, ч.
1) Офіційний документ, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті. || Передсмертна воля.
2) перен. Настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам. || Те, що увійшло в традицію, встановилося з давніх часів.
3) Те саме, що заповідь 2).
1) (передсмертна воля) (last) will, testament
скласти (зробити) заповіт — to make one's will
2) перен. (настанова, завіт) precept; поет. behest
запові́т
[запоув’іт]
-ту, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў
[zapowit]
ч.
1) testament
2) zapis
【阳】
1) 遗嘱; 遗言; 遗书
Зробити заповіт 立遗嘱
3) 遗训, 遗教
Одностороннє розпорядження майном, де у письмовій формі на випадок смерті визначаються спадкоємці.
Запавет
тэстамант
Запові́т, -ту, в -ті; -ві́ти, -тів
Testamente
Testamente
Testament