ПОНА́ШОМУ

ПО-НА́ШОМУ, присл. 1. Як у нас; за нашим звичаєм. — Та я, коли хочте, вип’ю, тілько по-нашому. Я по-німецькому не вмію, — червоніючи одказала Галя (Мирний, IV, 1955, 147); Навіть жайворонок співає зовсім по-нашому, по-донбасівському, так солодко завмирає серце (Ю. Янов., II, 1954, 132). 2. розм. Нашою мовою. — Це така книжка, що в їй усе понаписувано по-нашому, по-українському, — поважно пояснив він (Вас., І, 1959, 95). 3. Як ми бажаємо, вимагаємо, сподіваємося. Або хоч крихотку [крихітку] землі Із-за Дніпра мого святого Святії вітри принесли.. Хотілося б… Та що й гадать… Нащо вже й бога турбовать [турбувать], Коли по-нашому не буде (Шевч., II, 1963, 40); — Коли не по-нашому заплатить [хазяїн], то ми й самі себе наградимо (Кв.-Осн., II, 1956, 403). Оце́ по-на́шому — виражає схвалення якого-небудь вчинку, способу дії і т. ін. Удар був настільки несподіваним, що бандит відразу ж випустив Вутаньчину руку. Банда була в захваті. — Оце по-нашому! (Гончар, II, 1959, 254); — Галько, налий склянку. Микита закрутив головою. — Е, ні, господиня частувала. Тепер вже нехай господар. — Оце по-нашому, — гукнув Карпо (Тют., Вир, 1964, 385). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 156.