БАНДЮ́ГА

БАНДЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Бандит. Виявилось, що і люди знайшлися в селі хороші та відважні, й бандюги не страшні й не невловимі (Козл., Сонце.., 1957, 22). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.