ПОПЕ́НКО, а, ч., розм.
Син попа.
Доводилося бачити їй і попенка; панич, а лице у плямах, голова закустрана, сам засмоктаний, і говорив так грубо, а лаявся ще гірше... (Панас Мирний);
Попенко з сусідньої волості родом, Він теж нареченим вважався колись, Та зник у компанії з іншими згодом (Л. Первомайський).
-а, ч., розм.
Син попа; попович.