КОЛЯ́ДНИК, а, ч.
Той, хто колядує.
Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Панас Мирний);
Увечері приходили колядники: Наталка, в гарному дівочому убранні, якого ще не бачив Григорій у неї, закосичена, ще й, ба, на шиї намисто й дукачі, над чолом волосся перетяте блакитною стрічкою; Грицько у своїй святковій парубоцькій одежі (І. Багряний);
Як господар і князь він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ґанок, коли вони почнуть співати (С. Скляренко);
* У порівн. – Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (І. Нечуй-Левицький).
[kol'adnyk]
ч.
kolędnik
-а, ч.
Той, хто колядує.
Коля́дник, -ка; -ники, -ків