АЙЄР, АЛФРЕД

Айєр, Алфред (1910, Лондон - 1989) - англ. філософ. Проф. Лондонського (1946 - 1959), Оксфордського (1959 - 1978) унтів. Позиція А. формувалася під впливом ідей Рассела, Мура, Вітгенштайна, а також Віденського гуртка. В одній з перших кн. "Мова, істина і логіка" (1936) наблизив концепцію логічного позитивізму до традицій англ. ідеалістичного емпіризму та феноменалізму Г'юма - Джеймса Мілля. Пропозиції логіки та математики розглядав як аналітичні (апріорні, необхідні) та відокремлював їх від синтетичних (емпіричних, імовірних) пропозицій науки та повсякденного досвіду. Формулювання традиційних філософських проблем тлумачив як "науково неосмислені", вважаючи, що вони не є ані логічними тавтологіями, ані емпіричними гіпотезами, а виникають внаслідок логічних та лінгвістичних помилок. У центрі уваги А. - принцип верифікації знання в безпосередньому чуттєвому досвіді суб'єкта, що він його розглядав як методологічні вимоги осмислення пропозицій. Мету теорії пізнання А. вбачав у дослідженні підґрунтя достовірного знання і пошуку відповідей на скептичні зауваження. У пізніх працях характеризував свою позицію як "удосконалений реалізм". Основні твори: "Основи емпіричного знання" (1940); "Мислення і значення" (1947); "Проблема знання" (1956).