ПОНАВИСАТИ, СА́Ю, ЄШ,
Понависати, са́ю, єш, гл.
1) Нависнуть (во множествѣ). Сіно дощовою водою понесло, так воно на плотах понависало. Зміев. у.
2) Быть завѣшену, закрыть чѣмъ либо нависшимъ. Та вже тая доріженька терном заросла, терном заросла, пилом припала, червоною та калиною понависала. Чуб. V. 752. См. Позависати.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 301.