ПОВНОВЛА́ДНИЙ

ПОВНОВЛА́ДНИЙ, а, е. Який має повну, необмежену владу. І не було ні одної струни на єгипетських арфах, Щоб не співала хвали повновладній цариці Єгипту (Л. Укр., І, 1951, 423); Колишній раб землі тепер повновладний її господар (Вишня, II, 1956, 10). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 684.