ПОМИРАТИ

ПОМИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМЕ́РТИ, мру́, мре́ш, док.

1. Переставати жити, ставати мертвим.

Добрі помирають, а діла їхні живуть (приказка);

[Демко:] Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю... (М. Кропивницький);

Мати затялась на одному: “Як прийдеться помирати, то помремо на своїй землі” (М. Стельмах);

Як помер наш батько, .. оставив нам дев'ять пар волів полових, хороших (Марко Вовчок);

// Гинути, звичайно передчасно (від підступних дій кого-небудь, в бою, від нещасного випадку і т. ін.).

По суті, Шевченко так само, як і Пушкін, помер від руки Миколи І (М. Рильський);

// рідко. Здихати (про тварин).

– Чудо-юдо на весь світ, Це померла риба-кит! (Л. Первомайський);

Поки була жива стара кобила, все ж не було ще так трудно. А вже як вона померла... (Г. Хоткевич).

2. перен. Втрачати ознаки життя, ставати безжиттєвим; завмирати.

Все заростало, як заростало й помирало саме людське живоття в господі (І. Нечуй-Левицький);

// Утрачати колишнє значення, колишню силу, важливість.

Отак живе собі село.., працює, плодиться, кохає, оре, сіє, годує хлібом світ, співає, сміється, плаче, помирає (О. Довженко);

Коли помирає армія, то вона ладна з собою в могилу потягти ввесь світ, все добро, нажите людьми (М. Томчаній).

3. перен. Втрачати політичну або економічну могутність; занепадати.

– Стара, темна, личакова Росія померла й не воскресне (О. Довженко);

// Втрачатися, зникати.

Згинув славний Леонтович у досвітній час, Білі крила, як вітрила, залишив для нас. Слава славна не поляже, не помре в віках..! (М. Рильський);

// розм. Переставати лунати; затихати.

Нехай січе мене пісок, І в'ялить сонце осяйне, І помирає голосок, Бо милий мій забув мене (А. Малишко).

4. розм. Втрачати сили, знемагати під дією якого-небудь сильного почуття, відчуття і т. ін.

Петро просто помирає за Оксаною;

Помирати від страху.

(1) Поме́рти на сухо́ти (тиф і т. ін.) , заст. – перестати жити внаслідок захворювання на сухоти, тиф і т. ін.

Батько їй [її] помер на сухоти, як вона ще дитиною була (Леся Українка).

◇ Вмира́ти (помира́ти) / вме́рти (поме́рти) зо́ смі́ху див. умира́ти;

(2) Поме́рти (уме́рти) не своє́ю сме́ртю – померти неприродною смертю;

(3) Поме́рти (уме́рти) своє́ю сме́ртю – померти природною смертю.

– Бог з ними, хай забирають [землю].., аби життя залишили, щоб хоч померти своєю смертю (І. Микитенко);

Роди́вся без соро́чки, помру́ без штані́в див. роди́тися;

(4) [Хоч] живце́м помира́ти (ги́нути) – дуже погано себе почувати або перебувати в нестерпних умовах, обставинах.

[Тиберій:] Так, нещасні, потомились .. [Всі:] Що хоч живцем тут помирати! (М. Кропивницький);

Хоч ляга́й та [й] помира́й (вмира́й) див. ляга́ти.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).

док. померти

to die

помирати від сміху — розм. to split one's sides with laughing

【未】 死, 去世, 逝世

Померти наглою смертю або нагло померти 猝然逝世

[pomyraty]

дієсл.

umierać

Помира́ти, -ра́ю, -ра́єш; поме́рти, -мру́, -мре́ш; поме́р, -ме́рла

Канаць

памерлы