КА́ДІБ

КА́ДІБ, доба, КА́ДІВБ, довба, рідко КА́ДУБ, а, ч. Велика діжка. Взяли вони шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа,— полетіли (Укр.. казки, 1951, 103): В кутку коло дверей стояв кадіб з капусти (Коцюб., 1, 1955, 39); Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, кадуби, бодні, жлукта (Кучер, Дорога.., 1958, 170); * У порівн. У будці, як у кадовбі, загуло на весь двір (Вас., II, 1959, 124). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 68.

ка́діб (зменшені — кадібе́ць, каді­бо́к) = ка́дівб = ка́дуб — велика діж­ка (звичайно з дерев’яних клевок) для господарських потреб. Взяли вони шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа, — полетіли (казка). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 266.