ВИТАТИ

ВИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., книжн.

1. Літати, ширяти в повітрі.

Орел за хмарами витав, Неначе вперше так літав (П. Грабовський);

На деревах скачуть казкові папуги, граються мавпи, понад пишними квітами витають, ніби мініатюрні психеї, небачені метелики (О. Бердник).

2. заст. Перебувати, бути присутнім, жити де-небудь.

Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько – Де милий витає (Л. Боровиковський).

3. Бути відчутним, незримо присутнім де-небудь.

Вони [хлопці-підлітки] наповнили голосом тихий дідинець, де беззвучно витали тіні мерців (М. Грушевський);

Та як ти далеко, запашний мій раю, Де радість витає, сміється блакить (М. Зеров);

// Носитися десь (про думки, мрії і т. ін.).

Думки її витали десь далеко-далеко, а сама була близько-близько, так мені здавалося (Ю. Мушкетик);

Іншим разом Местиша знайшов би для жони втішне слівце, але нині думка його витала десь-інде (І. Білик).

◇ (1) Вита́ти (літа́ти, рідко ширя́ти) в хма́рах (в небеса́х, в емпіре́ях і т. ін.):

а) сприймати дійсність нереально, наївно.

[Марфа Варфоломіївна:] Ти ще й досі у хмарах літаєш, а я вже .. перейшла на практичний ґрунт (М. Кропивницький);

А в кого ж було питати [поради]? У Катрі? Дожила до сивого волосся, а все ще у хмарах витає (І. Муратов);

І консисторія бере хабарі? – Ви просто дитина! І досі в емпіреях витаєте! (М. Стельмах);

Треба бути практичним, а не витати в небесах, треба просто рятуватися, перебути якийсь час у підпіллі (М. Ю. Тарновський);

б) перебувати у стані замріяності, втрачати здатність зосередитися на чому-небудь реальному.

[Дубина:] Так от, розказую Юлічці про цей чудовий витвір природи [рідкісну квітку], а вона наче у захмарних висях витає (З. Мороз);

– Вони [теоретики] кричали: не на землі Каргат живе, а ширяє десь у позахмарному просторі (Ю. Шовкопляс);

Він розповідав про режим прокатки, а сам витав десь у хмарах, бачив тільки її [Лесині] променисті очі (А. Хижняк);

– Отакий, як ти оце, в мене брат був... Не думав про себе, все тільки у високих сферах витав (О. Гончар).

БУ́ТИ (про перебування когось де-небудь), ПЕРЕБУВА́ТИ, ЗНАХО́ДИТИСЯ рідко, ВИТА́ТИ книжн., заст.; БУВА́ТИ (про тимчасове неодноразове перебування); ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу; тільки недок. — бувати час від часу); ПРОПАДА́ТИ підсил. розм. (про тривале перебування). — Док.: пробу́ти. — Як вона й дійде до тої Щербанівки. Ніде ж не була ще в далекій дорозі... (А. Головко); Уже його (мого друга) улюбленці давно Перебувають у космічних мандрах (В. Бичко); Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Л. Боровиковський); Лікарі про мене дбають. Часом в день буває у мене 5 лікарів (М. Коцюбинський); Жайсак весь ранок пробув при отарі (З. Тулуб); Одна половина (будиночка) тепер стояла порожня; тілько раз або два рази до року в ній пробував хто-небудь (І. Франко); У Андріяна тепер і пропадав цілими днями Кирило (А. Хижняк). — Пор. 1. оберта́тися.

ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИ поет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИ книжн. (в різних напрямках); РИ́НУТИ поет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось); ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз — перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИ розм., ШМИГЛЯ́ТИ розм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів'я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір'ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилися три пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). — Пор. 1. полеті́ти.

Вита́ти, -та́ю, -та́єш де (ширяти), але вітати кого з чим

(про думки) to wander

витати у хмарах — розм. to be up in the clouds, to go woolgathering

витати (витаты)

жити, проживати, гостювати

Лунаць