ПОВСКА́КУВАТИ

ПОВСКА́КУВАТИ, уємо, уєте, док. 1. Вскочити (про всіх або багатьох). Усі [діти] танцювали на морозі, поки зникли з очей і мати і брат, а затим повскакували у хатку на піч (Вовчок, І, 1955, 293); Жура хотів посадовити когось з хлопців у кабіну, але ті вже повскакували в кузов (Мушк., Чорний хліб, 1960, 128). 2. Схопитися з місця, підхопитися (про всіх або багатьох). Писарчуки.. повскакували з-за стола (Коцюб., І, 1955, 38); Ми повскакували й кинулися в кінець тераси, звідкіля було видно двір за рогом будинку (Смолич, І, 1947, 142). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 693.