ВИСТАЧА́ТИ чого й без додатка, безос. (бути достатнім для кого-, чого-небудь), СТАВА́ТИ, ХВАТА́ТИ розм., СТАЧА́ТИ розм., ВИСТАВА́ТИ заст., ВИСТАРЧА́ТИ діал., ДІСТАВА́ТИ діал., СТІКА́ТИ діал., СТАВА́ТИСЯ діал., ХАПА́ТИ діал. — Док.: ви́стачити, ста́ти, хвати́ти, ста́чити, ви́стати, ви́старчити, діста́ти, стекти́, ста́тися. Надії турбот вистачало (Я. Баш); (Кобза:) Вугілля на флагмані вистачить на два дні (О. Корнійчук); В нас сінця того, як кіт наплакав, — уже з початку зими не стає свого (Б. Грінченко); На станції чобіт та шапок навалили стільки, що й на весь район хватило би (Григорій Тютюнник); Стачає у тебе і хліба, і солі, і спілого колосу в одному полі (А. Малишко); Хіба у нас грошей не стаче весілля справити (Словник Б. Грінченка); — Людей багато (біля автобусної каси).. Для нас, може, не вистане квитків (М. Томчаній); Кілька вугликів, що жаріли в печі.., вистарчали мені на освітлення (О. Кобилянська); І всім було, всім діставало (хліба), на всіх мати сира земля родила, всіх годувала... — думають одрадяни (Панас Мирний); Думкам не сталося простору (М. Старицький); Глянь понавкруги, чого не хапає Нам із тобою (І. Манжура).
ВИТІКА́ТИ (про рідину — рухатися, виділятися звідки-небудь струменем або краплями), ВИХО́ДИТИ, СОЧИ́ТИСЯ, ТОЧИ́ТИСЯ, ВИТО́ЧУВАТИСЯ, ВИСО́ЧУВАТИСЯ, СЛЬОЗИ́ТИ, СЛЬОЗИ́ТИСЯ, ПРОТІКА́ТИ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь); СТІКА́ТИ (у якесь вмістилище). — Док.: ви́текти, ви́литися, ви́йти, ви́точитися, ви́сочитися, протекти́, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися, стекти́. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно (Ю. Смолич); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); І витоплений із руди метал з печей виходить (Н. Забіла); З невеликого вим'я (кізки) сочилося молоко (М. Стельмах); З руки в нього точилася кров (П. Панч); Інна відчула себе так, наче вся кров раптом виточилася з її тіла (Ю. Шовкопляс); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров (С. Ковалів); Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (М. Стельмах); Крізь стелю вода протікала (Леся Українка); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський); Потім він.. підставляє глек, Щоб із берези в глек його стікала Вода живлюща (М. Рильський).
МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо — наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ЗНИКА́ТИ (ІЗНИКА́ТИ рідше), ВИХО́ДИТИ розм., ПЕРЕХО́ДИТИ розм., ПРОЛЯГА́ТИ розм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ), ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПЕРЕВО́ДИТИСЯ розм. (про час — одноманітно, повільно). — Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тися заст. пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тися розм. віддалі́ти розм. спливти́ (сплисти́), спли́нути, пропливти́ (проплисти́), пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути (ізни́кнути) (зни́кти) (ізни́кти), ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся (протягну́тися), проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло — забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали в небуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їй година за годиною (І. Франко); Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю — так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). — Пор. 2. бі́гти.
СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне — переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо — падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).
СТІКА́ТИ (про воду — текти вниз), СПЛИВА́ТИ, ЗБІГА́ТИ, СПАДА́ТИ. — Док.: стекти́, спливти́, сплисти́, спли́нути, збі́гти, спа́сти. Старий витягає з води вудочку.. По ній стікає крапельками вода (В. Гжицький); На дні дебри росла трава, буйна, висока, бо сюди спливала дощова вода (Лесь Мартович); Шумить вода, збігаючи з гори у річку (Панас Мирний); Вода каскадами спадала в басейн (П. Панч).
СТІКА́ТИ (танути зверху, покриваючись по боках струменями розталої речовини, що потім застигає), ОБПЛИВА́ТИ, ОПЛИВА́ТИ, СКРА́ПУВАТИ, СКА́ПУВАТИ (краплями). — Док.: стекти́, обпливти́, опливти́, ска́пати. Стікає лойова свічка, надворі починає сіріти (О. Іваненко); У старовинних мідних шандалах обпливали лойові свічки (З. Тулуб); Опливала свічка, і краплина за краплиною скочувався віск на папір царевого листа (П. Кочура).
СХО́ДИТИ чим, перев. із сл. кров'ю, ЗІХО́ДИТИ рідше, СПЛИВА́ТИ, СТІКА́ТИ. — Док.: зійти́, спливти́, стекти́. Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран (О. Олесь); (Ардент:) Я не дійду... я весь зіходжу кров'ю... побитий... (Леся Українка); На третій день сердешний Оксентій (у залі засідань) уже спливав потом (Ю. Смолич); Стікаючи кров'ю, страшний відбивався від панів лицар Кукубенко (О. Довженко).