НАДРЯПУВАТИ

НАДРЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДРЯ́ПАТИ, аю, аєш, док., що і без дод.

1. Зачіплюючи чи натискуючи чим-небудь гострим, твердим і т. ін., робити подряпини на чомусь.

– Хіба так ш'ється чобіт? Я швець на все село; так я вже знаю, що халява ось як бува (та й став пальцем .. надряпувати) (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Дряпаючи по чомусь чим-небудь гострим, робити записи або зображення.

Коба знову попрямував до печери і, діючи фінкою, надряпав на темній крейдяній стіні: “Ми не боягузи!” (М. Богучаров).

2. тільки док., розм. Написати що-небудь нерозбірливо, абияк, недбало.

Він був не дуже грамотний: ходив колись (дві зими) у школу, та писати зовсім не навчився (тільки імення своє міг так-сяк надряпати) (Грицько Григоренко);

Огризком олівця .. Тамара надряпала на шматкові газети записку і зашила її в кінчик поли Тетяниного піджака (А. Хижняк);

// зневажл. Те саме, що писа́ти.

– Що твої метрики? Мало чого не можна надряпати на папері (Л. Яновська).

3. тільки док., розм. Недбало, мілко виорати що-небудь.

Він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране. – Надряпали, як ворона пазурами. Дві пари волів греблося, а толк який? (Григорій Тютюнник).