ГОРЛАТИ

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал., ФУ́КАТИ діал.; ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГАЛАСА́ТИ діал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИ розм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИ розм., ГАРКОТІ́ТИ підсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИ розм., РИЧА́ТИ розм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ (ПОРОЩИ́ТИ) розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко). — Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́ти підсил. ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти (вере́скну́ти). — Яке право ти маєш зо мною биться? — кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); (Бичок (до Мартина):) Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); (Секлета:) Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? (Голохвостий:) Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите! (М. Старицький); — А цитьте ви! Слухать! — зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); — Соромно, батьку, — надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); — Годі, хлопці, галайкати! (з газети); — Благословіть колядувати! — одно желіпає Ївга (Панас Мирний); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); — Пильнуй! — волав хтось басом (Н. Рибак); — Стій! — дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: — Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); — Я, — горлопанить (Лупатий), — ваша держава!.. Я — влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. — Не знаєш! — галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); — Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! — лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору... — Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... — лементіла дівчина (І. Ле); — Ти знов за своє, — гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: — Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); — Атайді! — ричав здатчик (Г. Хоткевич); — Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? — раптом зойкнула вона (М. Стельмах); — Ой, а що ж там нового? — йойкнув господар. — Адже шальварок я відробив (І. Франко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить (І. Котляревський); — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). — Пор. вигу́кувати.

СПІВА́ТИ (виконувати голосом пісню, якийсь музичний твір); ВИСПІ́ВУВАТИ, РОЗСПІ́ВУВАТИ розм. (співати старанно, довго, натхненно); ПРИСПІ́ВУВАТИ, ВИВО́ДИТИ (перев. протяжно); КУРГИ́КАТИ, КУРНИ́КАТИ (тихо, невиразно); ЗАЛИВА́ТИСЯ (дзвінко, переливчасто); ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛА́ТИ розм., ГАРЛИКА́ТИ діал. (голосно й не зовсім уміло); ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (звичайно жалібні мелодії). Отам на вулиці під тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав (Т. Шевченко); Молодь ще довго виспівувала під вербами (Леся Українка); Пісеньку-колисаночку їм співала-лебеділа (А. Крушельницький). — Пор. 1. наспі́вувати.

ГОРЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. Голосно говорити, кричати на все горло.

Ми зовсім не лаялись, але, захопившись, виявляється, горлали так, що чути було в залі для глядачів (Ю. Смолич);

Треба горлати так, щоб було чути по всіх закутках Маріанських казарм (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

// Порушувати порядок; викрикувати, галасувати.

– Тихо! Увага! – закликав до порядку батько. – Не всі разом! Попереджаю оцих передніх – годі горлати! (Л. Юхвід);

На станцію прискакав посланець, і смотритель почав горлати й грюкати дверима (Валерій Шевчук).

2. що. Голосно і нескладно співати.

Хтось горлав пісню і безперестану рипіла гармонь (П. Панч);

То спало [братство] в сідлі, то, як тільки вгамовувало спрагу з якогось джерела, починало пісні горлати (Ю. Логвин);

Грицикова пісенька причепилася, мов реп'ях. Та чи треба її горлати на всю вулицю? (А. Михайленко).

To shout, to yell, to bawl, to yell, to brawl, to roar, to vociferate

див. кричати; співати