СКРИЧАТИ

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал., ФУ́КАТИ діал.; ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГАЛАСА́ТИ діал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИ розм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИ розм., ГАРКОТІ́ТИ підсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИ розм., РИЧА́ТИ розм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ (ПОРОЩИ́ТИ) розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко). — Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́ти підсил. ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти (вере́скну́ти). — Яке право ти маєш зо мною биться? — кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); (Бичок (до Мартина):) Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); (Секлета:) Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? (Голохвостий:) Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите! (М. Старицький); — А цитьте ви! Слухать! — зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); — Соромно, батьку, — надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); — Годі, хлопці, галайкати! (з газети); — Благословіть колядувати! — одно желіпає Ївга (Панас Мирний); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); — Пильнуй! — волав хтось басом (Н. Рибак); — Стій! — дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: — Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); — Я, — горлопанить (Лупатий), — ваша держава!.. Я — влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. — Не знаєш! — галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); — Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! — лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору... — Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... — лементіла дівчина (І. Ле); — Ти знов за своє, — гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: — Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); — Атайді! — ричав здатчик (Г. Хоткевич); — Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? — раптом зойкнула вона (М. Стельмах); — Ой, а що ж там нового? — йойкнув господар. — Адже шальварок я відробив (І. Франко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить (І. Котляревський); — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). — Пор. вигу́кувати.

СКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм.

Те саме, що закрича́ти 1–3.

Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки. Хочу скричати, – дух мені захопило (Марко Вовчок);

“Михасю!” – скричала жінка... (В. Сосюра);

Сіла собі [баба] на дорозі та й їсть, що аж за вухами тріщить. Надійшли люди та скричали на бабу (з переказу).