САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст.
1. Який має необмежену державну владу; самодержавний.
* Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (І. Франко);
// Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді.
Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (з навч. літ.).
2. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний.
Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (з навч. літ.).
-а, -е, заст.
1) Який має необмежену державну владу; самодержавний. || Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді.
2) Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний.
[samowładnyj]
прикм.
samowładny
Самовла́дний, -на, -не
Absolute, unlimited